«Ви звільнені!» Марія Ситняк не могла зрозуміти такої іронії долі, адже пропрацювала в управлінні механізації ВАТ « Управління будівництва Хмельницької АЕС» з початку вісімдесятих років. На її очах виросло місто енергетиків. Вона була свідком трудового ентузіазму будівельників, які зводили перші будинки, а згодом підготували до пуску перший енергоблок ХАЕС.
Жінка втратила орієнтир, підкрадався відчай. Колеги по роботі мали хоч якісь гарантії на елементарне існування, бо заробітну платню у кінці дев’яностих одержували так званими сурогатними грішми - талонами, - на які можна щось придбати у спеціалізованих магазинах. Як прогодувати свою сім’ю? На утриманні Марії залишилась донька Іванка та шестирічний внук Олексій, мама якого подалася в Італію на заробітки.
- Мамо, не переживай. Якось виживемо. Я вже маю роботу. Є шанс і тебе прилаштувати. Тут багато жінок з України працює, - заспокоювала донька Лідія під час телефонної розмови.
…Ось вона – Італія. Про цю державу Марія Ситняк знала лише завдяки популярним пісенним конкурсам Сан-Ремо, хіти якого у вісімдесятих роках заполонили дискотеки Радянського Союзу. Це було романтично слухати Андріано Челентано, Тото Кутуньо, Пупо та знати, що італійці полюбляють спагеті і вміють добре грати у футбол.
Але у цій сонячній країні Марія побачила зовсім інший бік медалі…
Донька Лідія допомогла влаштуватись на фірмі, яка надавала побутові послуги. Жінці дісталась робота у хімчистці.
Вставати доводилось вдосвіта, бо на фірму завжди потрібно встигати вчасно. Робочий день розпочинався о восьмій і тривав дванадцять годин. Велика праска нагадувала пудову гирю, яка після кількох годин ковзання по білизні просто вивалювалася з рук. Важко було звикнути до зверхності тамтешніх синьйорин та синьйорів, що бачили в новій робітниці лише тимчасову емігрантку із якоїсь східної країни. Вони ще тоді не знали про українця Андрія Шевченка з футбольного клубу «Мілан».
- Доню, я більше так не можу! Серце розривається за Іванкою та Олексієм. Їм же вдома теж не легко, - одного разу категорично заявила Марія.
Вмовляння Лідії залишитися не подіяли на жінку.
Тоді заробітчанці й пригадались обличчя українських жінок, які вона побачила в одному з аеропортів Італії, вперше ступивши на цю землю. Вони засвідчували безвихідь і велику тугу за родиною, за рідною землею. Ой, не солодкі ті іноземні гроші!
Після повернення у Нетішин Марія Ситняк зароблені в Італії гроші вирішила не пускати, як мовиться, за вітром шопінгу, а вкласти у справу.
І ось нарешті вона – підприємець. Місце для торгівлі на місцевому ринку стало другою домівкою. Принаймні намет нагадував мініатюрну хатинку, в якій акуратно вивішені дитячі речі. Приходять покупці, оглядають, інколи щось купують. Марії дискомфорт вносило те, що про товар вона не мала достовірної інформації. Бувало покупці запитують про режими прання та надійність фарбування тканини, а жінка ніяковіє, бо аргументовано відповісти не може: товар в основному китайського та турецького виробництва, на який при гуртовій закупівлі на речовому ринку Хмельницького ніякого сертифіката якості не видають.
Зароблених під час торгівлі грошей Марії вистачало аби якось зводити кінці з кінцями. Та гнітила душевна порожнеча, бо зазвичай на базарі й не має з ким поговорити на теми, які стоять вище тілесних потреб. На той час вона зраненим серцем сприйняла для себе Господа і щоденно молились, що одержати благодать і просвітління. Більшість її колег по торгівлі змирились із усталеним ритмом життя і не прагнули перемін.
Якогось дня Марію запросили на зустріч з представником однієї з провідних компаній, що займається прямим продажем. Вона ще не могла повністю усвідомити того, що було там сказано, але підсвідомо відчула, що це зовсім інша справа у порівнянні з тим, чим довелось займатись раніше. Вона добре запам’ятала один з головних постулатів: стався до людей так, як хочеш щоб люди ставилися до тебе.
Через деякий час Марія Ситняк вже могла переконувати інших у перевагах прямого продажу. Коло знайомих та просто партнерів по бізнесу стало поступово розширюватись. Сприяли цьому не тільки навики у сфері маркетингу, а вроджена комунікабельність. У кожну зустріч вкладалися серце і душа. Потенційно майбутній партнер відчував, що ніби спілкувався із близьким родичем. Основною перевагою діяльності є те, що під час популяризації компанії та її продукції ніхто нікого не примушує. Все будується на елементарному порівнянні. Принаймні кожній людині консультант може запропонувати проаналізувати витрати сімейного бюджету на низькоякісну продукцію, якої вдосталь на наших ринках та у магазинах. А тут - якість і економія. Не дарма хтось з мудрих вдало підмітив, що ми не можемо дозволити собі дешевих речей, адже ми не такі багаті…
- Робота у компанії перевернула моє життя, - розповідає Марія Ситняк, - я ніби народилась вдруге. За попередні роки нажила багато хронічних болячок. Спочатку випробувала на собі комплекс вітамінів, які реалізовує наша компанія і помітила, що моє обличчя почало наливатись природнім рум’янцем. Навіть вікові зморшки стали менш помітними. Жінкам прийнято приховувати свій вік. А я його не цураюсь. Рік тому перейшла піввіковий рубіж, а почуваю себе на тридцять п’ять. Тут секретів не існує, головне – Віра, Надія, Любов. Якщо сказати простіше – постійні позитивні емоції. Цього я змогла досягти завдяки роботі в нашій компанії. Це може підтвердити і моя донька Іванка, яка є партнером по бізнесу.
- Пані Маріє, вам довелось побувати у закордонних краях. Наскільки сильною була туга за рідною землею? – поцікавився я під час зустрічі.
- Я всім серцем співчуваю тим людям, яких доля змусила поневірятись по світах. У Нетішині таких сімей багато. Кожен із заробітчан з нетерпінням чекає повернення до рідного дому із сподіванням, що матеріальна скрута вже не доведе рідних до відчаю. Треба, щоб держава належно оцінювала працю та інтелект своїх громадян. Ми не гірші за іноземців, на яких доводиться працювати у поті чола. Кожна людина може принести чимало користі для рідного краю, для України. Сподіваюсь, відбудуться корінні зміни у нашому місті, коли розпочнеться повноцінне будівництво нових енергоблоків. З’являться нові робочі місця. На Хмельницьку АЕС прийде працювати багато молодих спеціалістів, яким не доведеться відчувати себе нереалізованими та непотрібними. Кожен, хто має гідну оплату, захоче користуватись якісною продукцією, яку завжди запропонують досвідчені консультанти нашої компанії, які до речі, є й серед працівників електростанції.
Коли Марія Ситняк робила перші кроки у сфері прямого продажу, то почула, що за сумлінну працю можна одержати путівку на відпочинок на італійській Сардинії та поспілкуватися з представниками компанії з інших держав. «Я цього досягну», - сказала вона. Одна знайома про такі наміри відгукнулась категорично: «Дурень думкою радіє…».
Через рік Марія Ситняк ступила на берег Італії і почула таке звичне: «Бонджорно, синьйора». Правда, кожної ночі у готелі з її очей текли сльози. Це радість перемежовувалась зі смутком, який запав ще у ті далекі роки...
Через деякий час знайомі побачили фотографію Марії Ситняк у спеціалізованому виданні компанії. Таку відзнаку можна заслужити лише наполегливою працею. Кожен має шанс стати успішним. Все починається з надії.
Олександр Шустерук
№18, 2009
