Буремних лiт буремна боротьба

Буремних лiт буремна боротьба

Буремних лiт буремна боротьба 

Визвольно-революційні змагання страшним буревієм пролетіли по простору України і нашого краю. Щонайменше 18 разів влада у Шепетівці переходила з рук в руки.

У 1917 р. відбулися дві російські революції, які призвели до падіння царського режиму. Звістка про першу - Лютневу, досягла Шепетівки вже на третій день, внаслідок якої було обрано Раду робітничих і солдатських депутатів і діяла вона на той час поряд з органами влади, які представляли Тимчасовий уряд. Проте революція у місті була скоріше схожа на революційні хвилювання, а ось перемога Жовтневого збройного повстання у Петрограді викликала у Шепетівці численні мітинги і демонстрації. Обіцянки дати народу "мир, хліб і землю" завойовували дедалі більше прихильників більшовицької пропаганди. 13 грудня 1917 р. відбувся мітинг робітників за участю революційних солдатів гарнізону на цукровому комбінаті. Прибічники більшовиків складали на заводі крихітний відсоток, але серед працівників були росіяни та євреї, які поширювали погляди більшовиків і русифікованого пролетаріату. На цукровому заводі відбувся заколот, на якому було проголошено радянську владу. Проте через кілька днів у грудні містечко захопила дивізія Миколи Капустянського 1-го Українського корпусу, яким на той час командував генерал П. Скоропадський. Було роззброєно залогу, яка складалася з червоноармійських загонів і прихильних до них частин. До влади у Шепетівці прийшла Центральна Рада, війська якої увійшли до містечка. Але протримались вони тут недовго. У провінції не знали і не розуміли цієї влади, яка фактично не виходила за межі Києва, тому український рух майже не знайшов підтримки місцевих. Більшовицька агітація все більше поширювалася і у місті неодноразово відновлювалася влада більшовиків. Так на початку січня 1918 року у місті знову поступились більшовикам. 

У лютому 1918 р. Шепетівку несподівано окупували австрійсько-німецькі війська, які заявляли, що прийшли як друзі, щоб звільнити Україну від більшовиків, але в дійсності поводилися як окупанти. Український Уряд не мав реальної сили, щоб ставити спротив, тому окупанти господарювали у місті майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.

У другій половині квітня 1919 р. в районі Шепетівки розгорнулися жорстокі бої. Частини 1-ї та 2-ї Українських радянських дивізій 7 травня захопили містечко. Війська Української Народної Ради у травні-червні залишили Корець, Шепетівку, Остріг.

У цей час в армії УНР було проведено ряд ґрунтовних реформ, завдяки яким вона стала дійсно регулярною українською армією. В перших днях червня українські війська повели наступ на більшовиків; 6 червня зайняли лінію Старокостянтинів-Проскурів-Кам'янець-Поді­льський. Успіхи на фронті піднесли бойовий дух повстанців.

Під час наступу Армії УНР і УГА у серпні 1919 р. - момент найвищого підйому української революції - було взято Старокостянтинів, Бердичів, Фастів і в тому числі Шепетівку.

Просування з'єднаних сил УНР та галичан здавалося справді нестримним. Осередком політичного та військового життя став Кам'янець-Подільський. Але незабаром стало ясно, що розбіжності між двома українськими урядами були більші, ніж їхня здатність розв'язати їх. Вже наприкінці червня і на початку липня більшовики відтиснули УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-Подільського. І все ж, попри хитке становище на маленькому клаптику подільської землі, лишилася надія, що два уряди і армії, з усіх боків оточені ворогами, зіллються в одне ціле.

У той же час із заходу йшли поляки, захоплюючи територію Галичини й частину Волині і наприкінці року Шепетівку окупували польські легіони.

У вересні 1919 р. генерал Денікін, який наступав на більшовиків, припинив похід на Москву і розпочав війну проти армії УНР на всьому фронті. Денікінці вдерлися до Києва і витиснули із столиці українське військо. Цією ситуацією скористувалися більшовики, їх 14-та армія затиснута між українцями й денікінцями біля Одеси, прорвалась через Ольгопіль і Сквиру до Житомира.

Україна наприкінці 1919 р. опинилась в дуже тяжкому становищі. Станом на 1 листопада 1919 р. Добровольча армія займала фронт проти армії УНР по лінії Київ-Козятин-Старокостянтинів. Червона армія займала проти армії УНР фронт по лінії Київ-Бердичів-Шепетівка. Вже в кінці вересня 1919 р. наступила сильна холоднеча і спалахнула епідемія тифу. Найбільше захворювань було у підрозділах УГА, що призвело до значних втрат і 6 листопада УГА увійшла до складу Добровольчої армії.

17 листопада члени урядових установ, штаби і військо залишили Кам'янець-Подільський, вирішивши переміститися у Шепетівку, у той час ще не зайняту ні польськими,  ні більшовицькими військами.

Більшість військових частин Дієвої армії УНР зосередились в районі Старокостянтинів-Шепетівка-Чуднів, щоб звідти почати акцію проти Денікіна.

В історії України є надзвичайно тяжкий драматичний період, коли під натиском білих Армія УНР змушена була відступити до м. Шепетівки. Виснажена в кровопролитних боях без будь-якої зовнішньої допомоги, вона опинилася у так званих "лещатах смерті" або, говорячи історичним терміном, у "трикутнику смерті": Любар-Шепетівка-Миропіль, по боках якого більшовики, денікінці й поляки чекали на повний розклад і самознищення Армії УНР.

Симон Петлюра, який опинився в безвихідній ситуації, прийняв рішення припинити регулярні воєнні дії і перейти до партизанської боротьби.

В історії Шепетівки є одна важлива дата, коли вранці 6 грудня 1919 р. Симон Петлюра, відповідно зробивши належні розпорядження, саме з шепетівської платформи спеціальним потягом від'їхав через Рівне до Варшави. Ще на нараді уряду УНР та військових командирів, що відбулася 5 грудня 1919 р. в Чарториї було вирішено, що головний отаман Симон Петлюра та міністр військових справ В. Сальський виїдуть до Варшави з метою проведення переговорів про об'єднання з поляками для боротьби проти більшовиків.

Рештки української армії 6 грудня здійснили рейд по тилах денікінців і Червоної армії. Рейд, що тривав до травня 1920 року і увійшов в історію як Зимовий похід. Армія пройшла 2500 км, провівши 50 боїв, і врешті-решт перейшла на польську територію. Українці зазнали поразки.

У липні 1920 р. в Шепетівку увійшли частини 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Якіра, які незабаром змушені були залишити містечко під тиском військ Петлюри. Лише в другій половині листопада 1920 р. в Шепетівці було відновлено Радянську владу.

Документальні дані засвідчують значну інтенсивність українського політичного життя в Шепетівському краї впродовж 1917-1920 рр., активну участь шепетівчан у подіях національно-визвольних змагань на всіх її етапах.

Відновлюючи забуті або заборонені в радянські часи сторінки історії, варто пам'ятати ці перші спроби утвердження української державності на нашій землі.

На знімку: січові старшини в авто. Зліва направо: Євген Коновалець, Таїсія Юрієва, Іван Юріїв, Петро Пасіка, Михайло Матчак та невідомий. Станція Шепетівка, нині Хмельницької обл., жовтень 1919 року.

Галина Островська, голова Шепетівського товариства "Просвіта"

 




ВідмінитиДодати коментар

Перспектива