Вхід

Коли дерево підкоряється майстру

 

Свого батька Олександр Петренко  не пам’ятає. Навіть знімка не доводилось тримати в руках. Коли маля тільки вчилося робити перші кроки, тато подався у світи і більше про себе не давав звістки. Єдиною порадницею для Сашка у дитинстві стала мама Надія Лукашівна. Вона виросла не білоручкою, давала лад у господарстві, слідкувала, щоб син був завжди охайним і ситим. Малий Сашко теж не цурався селянської праці: і води принесе, і дров нарубає, а коли потрібно, то й за сапу чи лопату візьметься.

- Який у мене старанний помічник зростає, - тішилася Надія Лукашівна перед односельцями.

У поліському селі Злобичі, що на Житомирщині, працьовитих людей завжди цінували. Великою ганьбою для господарів вважалося, коли на городі рясніли бур’яни. Селяни намагалися дати лад і на присадибній ділянці, і на колгоспних полях. Під час дозрівання ягід, щедрого врожаю грибів у лісі, жителі села неодмінно мандрували за дарами природи. Разом з односельцями і Сашко. Йому подобалось збирати гриби, особливо білі. А мама все старанно заготовляла на зиму.

Одного разу Надія Лукашівна звернулась до сина зі словами:  “Бачиш, які люті зими бувають, аж двері хатні льодом покриваються. Через сіни і тепло з кімнати утікає. Добре, якби якась верандочка в нас була”.

Мамині слова запали в душу хлопця. Він самотужки зробив фундамент, а згодом і змурував невисокі стіни. Верх зробив із дерева.

Щоб відважитись на такий дебют, Саша Петренко довго придивлявся до конструкцій веранд односельців, для себе зробив не гірше. Ця маленька перемога окрилила хлопця. Через деякий час у кухні стояв різьблений сервант, який він також виготовив власноруч.

Після закінчення школи Олександр Петренко пішов у колгоспну будівельну бригаду. Старші працівники бачили, що юнак має хист працювати з деревом, тому й доручали йому саме столярування. Це визначило майбутній вибір фаху.

До Нетішина Олександр Петренко приїхав у 1981 році. Тут було ще не місто, а великий будівельний майданчик. Роботи вистачало всім. У житлово-будівельному управлінні №3 Олександр з колегами трудився на різних об’єктах. Довелось і столярувати, і заливати бетон. Мріяв про власний затишний куточок, куди б міг привести сім’ю. Бо життя у гуртожитках, як мовиться, є тимчасовою романтикою.

 Коли організувався ремонтно-будівельний цех ХАЕС, виникла потреба у кваліфікованих працівниках. Таким зарекомендував себе на той час Олександр Петренко. Двадцять років промайнуло від того часу. Сьогодні Петренка часто можна побачити у різних приміщеннях ХАЕС,  де  тривають  ремонтні   роботи.  Він  лагодить вікна, двері, встеляє лінолеум. Для працівників першої дільниці ремонтно-будівельного управління енергоремонтного підрозділу найбільше роботи припадає під час ремонтних кампаній. Приміщення потрібно лагодити швидко і якісно. Олександр Петренко зі своїми обов’язками справляється.

Коли я зайшов до начальника першої дільниці І.Б.Лукіянчук, у кабі­неті помітив різьблену оправу для дзеркала.

- А це Олександр Петренко виготовив, - похвалилась Ірина Борисівна. – Золоті руки в чоловіка.

До довіреної справи Петренко завжди підходить творчо, хоча у виробничих приміщеннях столярні роботи якоюсь оригінальністю не відрізняються. Але ремонт також можна робити по-різному: або тяп-ляп, або з душею. Останнє більш притаманне Олександру.

Петренка у колективі цінують не тільки за працьовитість, а й за спокійну вдачу. Він все робить розважливо. Колеги дивуються: навіть у складних ситуаціях від Петренка не почуєш ні образи, ні лайливого слівця. Далося взнаки виховання. Олександр на все життя запам’ятав настанову мами: стався до людей так, як би ти хотів, щоб вони ставились до тебе.

Працьовитість та професіоналізм Петренка стали визначальними для присвоєння почесного звання “Заслужений будівельник України”.

- Мені у житті раніше не доводилось стояти поряд на сцені з поважними урядовцями, - пригадує Олександр. – Під час нагородження відчував велике хвилювання. Але радість важко було приховати – ми ж пустили другий енергоблок.

Коли подружжя Петренків одержало під забудову дачну ділянку, особливих вагань з чого почати та де знайти майстрів не було. Олександр двоповерховий будинок звів власноруч. З великим завзяттям взявся за його оздоблення. Все вийшло оригінальним, не стандартним. Коли на дачу Петренків навідуються гості, вони просто в захваті від побаченого. Олександр все зробив, як мовиться, зі смаком. Багатьох дивує оригінальна конструкція драбини, яка служить підйомником на другий поверх. Зазвичай її просто не помітно, а коли в цьому виникає потреба, з`являється як за помахом чарівної палички.

Одного разу до Петренків  на дачу завітала родичка зі своїм чоловіком-італійцем. Іноземця просто вразили  меблі,  які  виготовив  Олександр. Гість був ладен заплатити великі гроші аби завезти додому різьблену стінку. До речі,  для виготовлення  меблів  столяр  не  використовує  дерев’яних  сурогатів,  лише натуральне дерево.

До татового захоплення приєднався третьокласник син Вадим. Вони годинами пропадають у домашній міні-майстерні. Вадим вже має певні навики столярування, які неодмінно пригодяться на уроках трудового навчання. Він вчиться на відмінно. У школяра є з кого брати приклад, старший брат Олег школу закінчив  із золотою медаллю, а отримавши  диплом  про вищу ос­віту, працює  обхідником  у  турбінному відділенні ХАЕС.

Щорічно Олександр із сім’єю на Великодні свята навідується у рідні Злобичі, щоб вклонитись могилі мами.

- Я щиро вдячна моїй покійній свекрусі Надії за сина, - каже його дружина Тетяна. – Вона виховала у нього хороші людські якості.  І до мене ставилась як до рідної доньки.

У Злобичах Петренки продали батьківський будинок молодій сім’ї, що переїхала туди із Хмельниччини. Але Олександр з Тетяною там завжди бажані гості. У хаті ще й досі стоїть той сервант, над яким чаклував у дитинстві хлопець. У доброму стані і та сама веранда.

Олександр Шустерук


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!