Видатний лікар,засновник подільської просвіти
150 років від дня народження талановитого лікаря, видатного громадського діяча, першого голови Подільської «Просвіти» Костя Григоровича Солухи.
Народився 17 травня 1861 року у с.Коритне Балтського повіту Подільської
губернії, в родині українського сільського священика. Кость отримав освіту в
другій Київській гімназії, де близько познайомився з життям українських
народознавчих гуртків, цікавився мистецтвом, співав у хорі видатного
композитора Миколи Лисенка. Закінчивши у 1879 році гімназію, вступив на
медичний факультет Київського університету, де полюбив лікарську справу,
захопився ідеєю українського відродження, й визначив для себе три головні
складові, яким й присвятив своє життя – професія, родина, громадська
діяльність.
Лікар від Бога
Після закінчення університету в 1886 році, Костя Солуху направили на п’ять
років полковим лікарем 28-го піхотного полку Варшавського округу. Проте він не
прослужив зазначеного строку. Його перевели на Поділля, де потребували медичних
кадрів.
У 1889 році його направили дільничним лікарем містечка Оринин Кам’янецького
повіту, де не те що лікарні, навіть медичного пункту не було. Як згадував
Кость: «Став налагоджувати всю справу з нуля. Лікарню довелося зробити в
корчмі, хоча обладнання майже ніякого не було, а на медикаменти відпускалося
150 руб. на рік. Територія дільниці велика, кругом темнота народу і авторитет
повитух та знахарів». Отож, перші медичні кроки для лікаря-початківця були
нелегкими. Проте селяни зразу оцінили надзвичайне ставлення до себе молодого
«дохтора», який ще й до того ж, говорив з ними рідною мовою. Своїм ставленням
до селян, які зверталися до нього не тільки за медичною допомогою, але й за
людськими порадами, Кость здобув надзвичайну популярність серед населення як
людина і кваліфікований лікар.
По кількох роках лікарської практики в Оринині, Кость Солуха отримав дві
пропозиції – перейти на роботу до столиці імперії, або на посаду ординарного
лікаря Кам’янецької губернської лікарні. Вибір молодий лікар зупинив на рідному
Поділлі. Кам’янецька лікарня була найбільшою в губернії, мала 300 штатних
ліжок, амбулаторію, аптеку, «богодільню» для старців. У 1894 році Кость
переїхав до міста над Смотричем, де прожив все життя, розвинув свій лікарський
талант, створив сім'ю, розпочав громадську роботу.
Про його здобутки як лікаря можна багато розповідати – важко перерахувати,
скількох людей врятував К.Солуха. За роки праці в Кам’янці-Подільському, він
здобув надзвичайну популярність, ставши в повному розумінні лікарем
«безсрібником»: нікому не визначав суму гонорару за лікування, а з бідних не
брав її зовсім. З ранку й до пізнього вечора він приймав у лікарні хворих
селян, які з’їжджалися до нього з далеких сіл, за що його часто називали
«мужицьким лікарем».
Важливо те, що Кость Солуха був одним із найпрогресивніших лікарів Поділля. У
1915 році він став застосовувати пневмоторакс в лікуванні тяжкого недугу –
туберкульозу, або як його називали – сухоти. Придбавши власним коштом декілька
приладів для пневмотораксу, Кость встановив їх в губернській лікарні, в своєму
будинку, де вів приватну практику, та в шпиталі, де відкрив цілий павільйон для
лікування тяжкохворих. Наслідки лікування були вражаючі, губернією
розповсюджується звістка, що доктор Солуха рятує від сухот. З ближчих і дальших
сіл і навіть із сусідньої Австрії і Румунії з’їжджались сухотники лікуватися до
славного лікаря. Пізніше донька Тетяна в своїх спогадах напише, що «один
професор Празької клініки, спочатку не повірив, що Кость Солуха вже в 1915 році
лікував туберкульоз пневмотораксом». Однак, незабаром переконався, що саме «на
українському Поділлі існував на той час модерний лікар великого масштабу, який
мав найсміливіше на той час лікування туберкульозу, а також власний спосіб
лікування плямистого тифу, що давав мінімум смертності».
Родина
Праця в губернській лікарні принесла Костю й особисте щастя. Тут він
познайомився з молоденькою сестрою Ганною Пашутою, донькою священика, з якою у
1895 році одружився і яка стала вірною супутницею його життя. В сім’ї було два
сини і дві доньки. Старший син Віктор народився 1896 року, був надзвичайно
талановитим і успішно навчався в Кам’янецькій гімназії та Київському
університеті, але трагічно загинув у 1913 році. Другий син Григорій народився
1897 року, закінчив фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського
українського універси¬тету. На жаль, подальша доля Григорія невідома. Доньки
Костя Солухи залишили досить помітний слід в історії україн¬ської культури.
Старша донька Тетяна (1901 р.) вимушена була у 1921 році разом із чоловіком,
пізніше знаним в США інженером-геологом, членом Української Вільної Академії
наук Євгеном Приходьком (1893-1965), емігрувати у Прагу, а після Другої
світової війни – до США. Тетяна стала доктором Українського Інституту Америки,
була надзвичайно обдарованою людиною, знала декілька мов, мала чудовий голос,
співала в Українському національному хорі. Молодша донька Наталя (1903 р.)
закінчила історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського українського
університету, згодом отримала диплом з від¬знакою в Московському інституті
культури. Досконало володіла німецькою, польською, французькою мовами,
працювала бібліографом читального залу для науковців Національної бібліотеки
України ім. Вернадського. Померла у 1991 році, похована на Байковому цвинтарі
поруч із чоловіком і донькою.
Просвітницька діяльність
Справжнім дітищем Костя Солухи можна назвати Подільську «Просвіту». Вихований
на старих українських традиціях, саме Костянтин Григорович став одним з
основоположників просвітницького руху на Поділлі, сприяв пробудженню українських
сил до національно-культурної праці. Ще у 1901 році він разом із священиком і
істориком Є.Сіцінським, вчителями С.Іваницьким, В.Чехівським та іншими
однодумцями організували невеличку місцеву українську громаду.
Революційні події 1905 року дали деякі свободи українській інтелігенції й
сприяли заснуванню в Кам’янці-Подільському Українського товариства «Просвіта» –
першого на Поділлі. Її головою від початку до 1917 року був саме Кость Солуха.
Подоляни розповсюджували українську літературу, заснування бібліотек, читалень,
драматичних і хорових гуртків, читали лекції, влаштовували виставки. Царський
уряд перешкоджав цьому, але навколо товариства все одно гуртувалась
інтелігенція, молодь. Найтяжчі часи настали з початком війни 1914 року. Роботу
призупинили, а згодом подільську «Просвіту». Проте, одразу після 1917 року
товариство відновило діяльність.
Національне відродження 1917–1920 рр. об’єднало потужну когорту патріотично
налаштованих діячів з великим бажанням змінити на краще майбутнє України. Чи не
найголовнішою справою українських патріотів на Поділлі стало створення
Кам’янець-Подільського державного українського університету. Одним із його
фундаторів став Кость Солуха. Після відкриття у жовтні 1918 року університету
зв’язки К.Солухи з навчальним закладом не припинилися – він продовжував
працювати в комісії з його розбудови, а також за сумісництвом обіймав посаду
університетського лікаря.
Але у складні роки громадянської війни К.Солуха зосередив свої сили на своїх
професійних обов’язках, віддаючи майже весь час боротьбі з епідеміями тифу,
грипу, інших захворювань… Коли більшовики у 1920 році захопили
Кам’янець-Подільський і заарештували лікаря Солуху як українського
націоналіста, то «цілі процесії пацієнтів ходили з проханням його звільнення».
Після звільнення він знову береться за тифозних хворих, якими було наповнене
Поділля. Але, на цей раз тиф не пощадив і його. Віддаючи багато сил лікуванню
хворих, Кость Солуха заразився від них тифом і 13 січня 1922 року зліг.
Незважаючи на зусилля його друзів-лікарів, 31 січня перестало битися серце
знаного лікаря. Незважаючи на сувору зиму і страшні політичні часи, все місто
взяло участь у похоронах. Вулиця за вулицею долучалося населення до сумної
процесії…
Минули часи, але збереглася лише світла пам'ять про Костя Григоровича. На жаль,
у Кам’янці-Подільському, заради мешканців якого К.Солуха віддав життя, не має
ані вулиці, ані меморіальної дошки, присвяченій видатному лікарю та засновнику
подільської «Просвіти».
Сергій Єсюнін