На момент мого приходу на  Хмельницьку атомну електростанцію в інформаційному просторі атомникам було сутужно: хвиля противників атомної енергетики набирала масштабності і  у 1990 році  обернулась мораторієм на будівництво нових енергоблоків. Це був період, коли на прилавках магазинів була лише морська капуста, в кишенях мільйонами лежали фантики-купони, в свідомості крім ідеї незалежності не існувало  жодних видів на майбутнє. Зрештою, мораторій відмінили ті ж самі депутати, що приймали його, бо, як пояснювали пізніше, незалежній державі потрібні енергетичні потужності. Не вельми яке послідовне пояснення, але хоча б з державницьких позицій. Правда, атомну енергетику ніхто підтримувати не збирався. І як вона вижила, знають фахівці тієї ж Хмельницької АЕС, які з моменту пуску 1 енерго­блока чесно і технічно грамотно виходять з надскрутних умов.  

По-перше, ХАЕС щороку видавала в енергомережу мінімум шість з половиною мільярдів кіловат-годин електроенергії, забезпечуючи безаварійну роботу енергоблока. Тобто кожна двадцять друга кіловат-година електроенергії в країні, ще не проплачена споживачем, надходила з Нетішина. До речі, борг споживачів перед ХАЕС ще сьогодні складає 1млрд. 400 млн. гривень! І не відомо, чи його буде повернуто. По-друге, ХАЕС регулярно виплачувала в казну податки, часто-густо залишаючи колектив без заробітної плати (найбільший термін невиплати зарплати складав майже сім місяців). Враховуючи, що податки ХАЕС становлять половину усіх надходжень до бюджету Хмельницької області, станція забезпечувала пенсією кожного другого пенсіонера, а також кожного другого працівника бюджетної сфери. По-третє, колектив не “загубив” другий енергоблок, хоча його утримання без експлуатації обходиться у копійочку. В четвертих, ХАЕС забезпечувала роботою не лише шість тисяч власних працівників, але й суміжників, будівельників, проектантів тощо. Зрештою, ХАЕС сприяла економічній незалежності держави, а відтак і політичній. Це мусить розуміти кожен. На жаль, не розуміє. І не тільки пересічний громадянин. Хоча, підозрюю, що непересічний “не розуміє” зовсім не від нестатку розуму, чи інформації, а з інших причин.

 

ПРО "ШКОДУ" І

ЛЮБОВ ДО НАРОДУ

Останній приклад. Часопис “Пульс” майже всю першу полосу присвячує “шкоді”, яку, немов би нанесла ХАЕС 30-кілометровій зоні. Больова точка – затоплене водосховищем-охолоджувачем село Дорогоща. А поруч з ним у лісі ще є забуте Богом і людьми село Півнева Гора, де нині мешкає 9 стареньких селян. Висновок безжальний: “у селах навколо Хмельницької АЕС не залишилося жодного сільгосппідприємства, яке б мало хоч якесь майбутнє, бо всі молоді руки висмоктала ХАЕС”.

 Село дійсно вимирає. Якби ж тільки у 30-кілометровій зоні, то ще можна було б щось змінити. Але ж воно вимирає всюди. В тому числі у Англії, Франції, США і так далі. Цей фактор називають  процесом урбанізації, тобто росту міст, а з ними і промисловості. У високо розвинутих країнах, на кшталт США, сільського населення  лише 2-3 відсотки від загального числа мешканців країни. В Україні відсоток на порядок вищий.  І саме через те, що промисловість не розвивається, в тому числі і через відсутність достатньої кількості енергоресурсів.  Ми ще повернемся до причин занепаду сільського господарства в Славутському, Ізяславському та інших районах,  але дозволю за­уважити, що саме зусилля Хмельницької АЕС, яка взяла на себе обов’язок підтримати найслабкіше господарство в окрузі, дали змогу цьому господарству зайняти передові рубежі у районі та області. Тут на піщаних площах минулого  року зібрали по 22 цнт. з га зернових. В господарстві понад 900 голів великої рогатої худоби, серед яких 30 відсотків – голштино-фризька порода голландської селекції. Отримано 2300 цнт. молока. Тут майже 1000 свиней і 500 голів овець. Минулого року підсобному господарству Хмельницької АЕС присвоєно статус племінного репродуктора з розведення коней торійської породи. Це єдине господарство в Україні, що займається розведенням такої породи коней. Автотракторний парк має на озброєнні 180 одиниць техніки. На автотракторному стані є кузня, ремонтна майстерня, токарний, зварювальний та моторний цехи. Тут побудовано свинарники і корівники, конюшні, міст через річку Цвітоха, пилораму, комплекс з переробки м’яса, 48 будинків-котеджів з усіма зручностями. Газифіковано центральну вулицю Цвітохи, школу, побудовано під’їзні шляхи до сільради. Це лише те, що лежить на поверхні, як, приміром,  критий зерновий тік, побутові споруди. Середня зарплата в господарстві становила 390 гривень. За наявності власної корівки та поросятка, шмата  городу це неабиякий до­статок.

 

В РОЛІ КУРКИ

ІЗ ЗОЛОТИМИ ЯЙЦЯМИ

Принагідно нагадаємо, що у розвиток регіону під час будівництва ХАЕС вкладено кошти та матеріальні і трудові ресурси при прокладанні автошляхів ХАЕС – Комарівка – Стригани, Славута –Вельбів­но, ХАЕС –Дідова Гора,  до станції Кривин та в Ізяславському районі, спорудженні шляхопроводу через залізничну колію в м.Славута, проведенні кабельної лінії ХАЕС – Славута і ХАЕС – Вінниця, прокладенні теплотраси в м.Острог, спорудженні  силосної ями та корівника в с.Лютарка. Пробурено низку артезіанських свердловин, приведено до кондицій будинок престарілих у Старому Кривині, взято участь у добудові маслоробного комбінату.

Сума допомоги стороннім організаціям тільки за останні п’ять років склала 4 мільйони 694,014 тис. грн. Надано допомогу:

м. Славута і Славутський район: Славутському міськвиконкому та  райдержадміністрації, организації Червоного хреста, Славутському  відділенню  по  борьбі  з органі­зованою злочинністю, центральній районній лікарні,Товариству  репресованих громадян, В/Ч № 1766, колгоспам Славутського району,  посту ЕЦ, станції с.Кривин, Цвітоській сільскій раді, школі та дитсадку с. Цвітоха, Полянській та Лисичанській зош.

м. Шепетівка та Шепетівський район:

Шепетівській райдержадміністрації,  вузловій лікарні, спецпрокуратурі, відділенню спецміліції, Шепетівському міжрайонному суду, Шепетівській міжрайонній друкарні, військовій прокуратурі Шепетівського гарнізону.

м.Ізяслав та Ізяславський район:

Изяславській міській раді, Раді ветеранів Афганістану, Ізяславській школі № 2.

м.Острог і Острозький район:

Острозькій райдержадміністрації , Острозькому міськвиконкому та міській раді, НУ “Острозька академія», Острозькому  районному  будинку школяра,  районній лікарні, Острозькій школі-інтернат для детей з вадами слуху, Державному історико-культурному запо­від­нику.

м. Нетешин:

Нетішинскому міськвиконкому, закладам  здоровохорони, В/Ч №3043, СДПЧ-8 , Нетішинському відділу СБУ,  Нетішинському відділенню ДАІ, міськвідділу УМВС, ПТ «Чорнобиль» , школам, редакції газети «Нетішинський вісник», Свято-Параскевському храму.

А також:

Всеукраїнському  благодійному фонду «Професіонал», м. Київ, Хмельницькій міжрайонній прокуратурі, Береговській райадміністрації, Закарпаття, видавництву «Поділля», м. Хмельницький, Білогірській держадміністрації, Волинській клінічній лікарні, благодійній місії «Віра, Надія, Любов», Здолбунівській райадміністрації, Рівненській облдержадміністрації, Рівненському будинку для дітей-сиріт тощо.

Зрештою днями благодійна допомога надійшла релігійним громадам Церкви Християн віри євангельської "Добра новина" (3000 грн.), УПЦ КП церкви Св.Архистротига Михаїла (5000), Свято-Параскевського храму (44000), Римсько-Католицької церкви Матері Божої Ченстоховської (5000) - все Нетішин. А також парафіяльним радам Кресто-Воздвиженської   церкви   с.Почапки (3000),  Свято-Покровської православної церкви с.Вельбівно (3000), Свято-Миколаївської церкви  с.Бродівське (3000) - Острозький район, церковним громадам Свято-Дмитрівської церкви с.Ст.Кривин (4000) та с.Мокрець на добудову храму Святої Матері Покрова (5000 грн.)

А ще допомогу отримали десятки  людей  з  усієї округи на лікування, з приводу  інших непередбачуваних подій.

Найголовніше – збудовано місто Нетішин із усією інфраструктурою, що відповідає найсучаснішим умовам проживання. Тридцять п’ять тисяч мешканців міста трудяться, навчаються, відпочивають, простіше кажучи – ведуть повноцінне життя у наймолодшому місті держави. І прославляють Україну звитяжною працею (двадцята частка електро­енергії країни звідси), видатними спортивними досягненнями – дев’ять майстрів спорту міжнародного класу, понад двадцять майстрів спорту, три за­служені тренери (до речі, чому наймолодший заслужений тренер України Сергій Рижук не знайшов розуміння в Славуті і переїхав у Нетішин?) –  це показник турботи про здоров’я і дозвілля людей. А все назване вище - свідчення, що ХАЕС далеко не споживач, а курка із золотими яйцями. Але якщо її не кормити, не буде не те, що золотої скорлупи - жовтка.

 

ДЕЩО ПРО

ПОЛІТЕКОНОМІЮ

У згаданому вище матеріалі "Пульсу"  чимало інших цікавих запитань на адресу атомників. Зо­крема автор П.Федоровський обурюється, чому “інженер середньої ланки на другорядних роботах в атомній енергетиці отримує зарплату в кілька разів більшу, ніж керівники більшості підприємств, що розташовані за 10-15 кілометрах від станції.” До речі, і на самій станції інженер так званої промки отримує набагато більше, як непромки. А прибиральниця, яка миє підлогу однієї частини корпусу, отримує значно менше, як прибиральниця, що робить це у другій половині. Так само, журналіст київського видання отримує зарплатню більше, ніж славутського. В Києві взагалі середня зарплата найвища в Україні. Можна задаватись питанням, чому працівник банку має зарплатню більшу, як у атомника, чому середня зарплата податківця, який не виробляє продукції, також вища як у провідного інженера, що сидить біля пульту реактора. Я ніяк не можу збагнути, чому за гру в шахи, або боксерський мордобій  платять мільйони доларів. Правда, внутрішній голос завжди штрикає зсередини: а хто тобі заважає грати в шахи, працювати в банку, сидіти біля кнопки пуску реактора? Завжди замислююсь, чому я не Абрамович чи Білл Гейтс, чому, зрештою, не володію фірмою “Прогрес”? І так само замислююсь, чому сорок три мільйони виділяють на розвиток 30-кілометрової зони ХАЕС, а не 443? Здогадуюсь, що і ці кошти освоїти до нового року з нашим рівнем  промисловості ой як проблематично. А ще знаю, що при 443 мільйонах гривень на соціальну сферу енергоблок не побудують ніколи – дорого. Можна задати собі питання, чому на освіту в Україні виділяють 2 - 3 відсотки  ВВП, а не 33? Все це елементарна політекономія, яку Карл Маркс намагався нам сімдесят з лишком років втлумачити у голову. Не зміг. Бо ми і не намагались його зрозуміти. Все було спільним, розумні дядьки з Москви розжовували що до чого і ми тупо впроваджували їх ідеї. Коли настала пора самим жити за законами капіталізму, виявилось, що ми можемо лише вимагати. Хоча й не ліниві. Просто погано вчили політ­економію.

 

"Битися, синку, чи миритися? – Битися"

 З української казки

Ото  ж, чому  ми  бідні?  Бо  дурні. Чому дурні? Бо бідні. З цього кола ніяк  не можемо вибратись, а тому основою своїх дій обираємо пролетарський  метод:  громи  буржуя! У  даному  випадку  буржуєм  виявилась атомна електростанція. Звичайно, нонсенс, бо це державне підприємство, функціонування якого передбачене українським законодавством  і  яке втілює у життя плани державної ваги. Зовсім дивно,  коли  друковане видання,  у  даному    випадку “Пульс”, виступає з погрозами. Виявляється, у тому, що в Славуті навчання дітей проводиться у дві зміні ( а в Нетішині хіба не так?), винна ХАЕС. А ще в Славуті мешканці мікрорайону заводу ЗБВ вісім зим живуть без опалення. І у цьому винна не місцева влада і депутат облради  М.Фрідман, а генеральний директор ХАЕС О.Смишляєв. Так само керівник ХАЕС винен, що в Славутському районі більшість сіл не газифіковано, побутові зручності селян  на  рівні  18 століття, що нема водопостачання, каналізації тощо. Тому на озброєння беремо за­клик: “пролетарі всіх країн, єднайтесь”. Далі – вперед, на амбразури. Як на мене, то це вже було у 1917 та 1991 роках. У наслідках  останньої ми будемо ще  розбиратися. В наступному номері.

Віктор Гусаров

2003