На Шепетівській
землі починався бойовий шлях Дмитра Олександровича Зайцева. Привертає увагу
його фото не лише тим, що він у льотній формі, а особливим виразом обличчя, у
якому — краса, мужність, вольовий сміливий погляд. Усього 26 років подарувала
доля цій красивій людині.
Народився Дмитро у с.Кутьма Щокінського району Тульської області в сім’ї
селянина. У пошуках кращого життя сім’я переїхала в Тулу, де юнак закінчив
школу. У 1940 році закінчив Борисоглібське авіаційне училище. Молодий лейтенант
напередодні війни прибув у 91-й авіаполк. Дмитро Зайцев зі своїми бойовими
товаришами захищав небо Шепетівщини, а у київському небі здійснив героїчний
подвиг.
Коли закінчились боєприпаси, Д.Зайцев протаранив фашистський бомбардувальник.
«Юнкерс» упав на землю, літак Дмитра теж було пошкоджено, та льотчику вдалось
долетіти до аеродрому і приземлитись. За цей подвиг 2 серпня 1941 року
молодшому лейтенанту Д.О.Зайцеву було присвоєно високе звання Герой Радянського
Союзу.
Д.О.Зайцев героїчно загинув у повітряному бою 1 жовтня 1944 року.
Капітан Володимир Михайлович Курочкін прибув на Судилківський аеродром із
зіркою Героя Радянського Союзу. Високе звання йому було присвоєно 21 березня
1940 року. Під час бойових дій фінської війни 1939-1940 років льотчик здійснив
60 бойових вильотів, у повітряних боях збив три літаки.
У 1941 році В.М.Курочкін — командир ескадрильї, мужньо воює з ворогом. Ось як
згадує про той час його однополчанин старший лейтенант Г.Р.Павлов, заступник
командира ескадрилії: «Літати доводилось багато. Інколи за день 5-6 вильотів.
До вечора дуже стомлювались, гуділо у голові, боліло все тіло. Рідко який виліт
обходився без напружених боїв.
27 червня 1941 року танки противника прорвали оборону в районі Дубно і
просувались на Остріг та Шепетівку. Полк одержує завдання нанести штурмовий
удар по ворожій колоні. Нашу ескадрилью вів Герой Радянського Союзу В.Курочкін.
Він мав великий бойовий досвід, його дуже поважали однополчани. Льотчики
здійснили стрімкий наліт, атакували і бомбили з малих висот. Вибухали цистерни
з пальним, спалахнули танки, автомашини. Рух німецької колони зупинився...».
Льотчики проявляли у боях небачений героїзм та мужність.
Один збитий гітлерівський пілот на допиті вигукнув: «Ваші льотчики божевільні!
Це божевілля — йти в атаку при такій нерівності сил!».
У бою за Київ авіаційна ланка В.М.Курочкіна вела бій з 12 «мессершмітами».
Чотири ворожі літаки збили, але й самі загинули у нерівному бою. Володимиру
Михайловичу Курочкіну було лише 28 років. Не судилось льотчику побачити салют
Перемоги...
А ось його другу Григорію Родіоновичу Павлову доля дарувала довгий життєвий
шлях. Старший лейтенант, заступник командира ескадрильї починав свій бойовий
шлях із Судилківського аеродрому. У книзі «Однополчани» він згадує: «Льотчики
91-го винищувального авіаполку з перших днів війни проявили сміливість.
Молодший лейтенант Кострицин першим в полку збив ворожий бомбардувальник, два
німецьких літаки збив старший політрук Сердюцький, відзначились у повітряних
боях капітани Богданов і Корочанцев, старший лейтенант Колесніков, лейтенанти
Троян і Смірнов, молодший лейтенант Релізов, Мурзін, Іванчай, молодший
лейтенант Дмитро Ковтонюк за два тижні війни збив три німецькі літаки».
Книга Павлова — одна з небагатьох, де можна знайти скупі рядки про льотчиків,
які починали свій бойовий шлях із Судилківського аеродрому. У льотній книзі
Павлова короткий запис: «З 22 червня 1941 р. по 10 березня 1945 р. здійснив 507
бойових вильотів, провів 108 повітряних боїв, у яких збив особисто 19, а у
групових боях — 6 фашистських літаків».
Звання Героя Радянського Союзу Г.Р.Павлову присвоєно 2 серпня 1943 року. Він
воював на Ленінградському напрямку, на Північному Кавказі, Кубані, звільняв
Крим. Бої за Керч, Севастополь запам’ятались назавжди. Його ратний шлях проліг
до Польщі.
На параді Перемоги у Москві 24 червня 1945 року Григорій Родіонович Павлов йшов
у колоні слухачів Військово-повітряної Червонопрапорної академії. У 1960 році
закінчив Військову академію Генерального штабу. Генерал-лейтенант Г.Р.Павлов
командував авіацією Північно-Кавказького військового округу.
У 1985 році він видав книгу «Однополчани» про героїчний шлях полку, який у
1941-му базувався на аеродромі біля с.Судилкова.
Л.ЮХИМОВИЧ,
науковий працівник краєзнавчого музею.
