125 тисяч кроків на честь ювілею здійснив майстер гідротехнічного цеху В’ячеслав Поліщук
Нещодавно майстер гідротехнічного цеху В’ячеслав Поліщук серед близьких знайомих оприлюднив свій новий задум: подолати пішки протягом доби 125 кілометрів. Трапилась і нагода - цьогоріч відзначатиметься 25-річчя пуску першого енергоблока ХАЕС.
Днями у редакції нашої газети пролунав телефонний дзвінок.
- Я вийшов, - доповів В’ячеслав.
А вже наступного дня почувся знайомий голос: отож, я на підході до Нетішина.
Першу зупинку в місті В’ячеслав зробив саме у «Перспективі».
- Хлопці, дозвольте хоч трохи перепочити, бо ноги гудуть, - сказав наш почесний гість.
Згодом, після чашки ароматного чаю, відбулась наша розмова.
На Хмельницьку АЕС уродженець Білогірського району В’ячеслав Поліщук прибув перед пуском першого енергоблока. Він став учасником завершальної стадії пусконалагоджувальних робіт. Спочатку трудився черговим слюсарем турбінного цеху, потім машиністом двигунів внутрішнього згорання резервної дизельної електростанції. Коли у цеху гідроспоруд, теплових та підземних комунікацій виникла потреба у кваліфікованих спеціалістах, В’ячеслав одержав пропозицію перейти на посаду майстра, на якій він трудиться понад два десятки років.
У колективі гідротехнічного цеху В’ячеслава знають як прихильника здорового способу життя. Він не палить цигарок, ставиться байдуже до спиртного, у тому числі й до пива. Навідуючись по роботі на різні ділянки електростанції, В’ячеслав принципово не користується ліфтами, навіть тоді, коли потрібно потрапити на високі відмітки. Коли на маршруті трапиться супутник – йому важко встигати за місцевим швидкоходом.
Вперше Поліщук випробував себе, долаючи велосипедом дистанцію від рідного села на Білогірщині аж до Дніпропетровська. Ця відважна подорож відбулась не без пригод. Але він повірив у те, що кожна людина має приховані фізичні та психологічні резерви. Просто треба знати до них свій заповітний ключик.
Працюючи на ХАЕС, В’ячеслав почав влаштовувати піші переходи до рідного села. Для початку обрав «марафонську» дистанцію – понад сорок кілометрів. Зрештою зрозумів, що може пройти шлях завдовжки у сімдесят кілометрів, - до рідного села. Подібні прогулянки здійснювались двічі на рік.
Перед пуском другого енергоблока ХАЕС у 2003 році три десятки ентузіастів електростанції вирішили влаштувати велопробіг до Кузнецовська. Подолання дистанції у 250 кілометрів було вирішено присвятити нарощуванню енергетичних потужностей нашої держави. У тій акції взяв участь і В’ячеслав.
Через рік нетішинський ходок вирішив вшанувати пам'ять нашого земляка, письменника-гуманіста Миколи Островського, сторічний ювілей якого відзначала громадськість. Відповідною за кілометражем стала і дистанція. Не забув фізкультурник і про Олімпійські ігри, під час яких наша збірна показала гарні результати. Того разу здійснено піший перехід у 110 кілометрів. Через рік він вже крокував на честь 60-річчя Великої Перемоги, покращивши попередній результат на десять кілометрів.
Згодом В’ячеслав відважився на ще одне випробування. Коли в нього виникла потреба придбати новий спортивний велосипед, навідався у спеціалізований спортивний магазин Києва. Покупку «обкатував», як мовиться, в експлуатаційному режимі, подолавши 350-кілометрову дистанцію до Нетішина. Так він відзначив своє 50-річчя.
На цьому В’ячеслав Поліщук не заспокоївся і «замахнувся» на велоподорож протяжністю дві тисячі кілометрів між діючими АЕС нашої держави. Велопробігом він вшанував пам'ять полеглих у Другій світовій війні. У день повернення велотуриста на в’їзді до Нетішина його зустрічали представники мас-медіа, а вже біля ХАЕС – працівники станції.
Нині працівники ХАЕС живуть передчуттям 25-річного ювілею станції. Саме ця дата спонукала нашого непосидючого пішохода згадати про традицію долання довгих дистанцій без використання транспортних засобів.
- Я вирішив, що знижувати планку не слід і 125 кілометрів буде моєю «п’ятіркою» за роботу станції-ювілярки.
На старт Поліщук вийшов у Білогір’ї о 15 годині 30 хвилин, щоб було ще завидна. До речового мішка поклав найнеобхідніше – мінімальну кількість калорійних продуктів, термос з кавою та пляшку мінеральної води. Ноша мала вагу майже п’ять кілограмів. Розрахунок був на те, що згодом «продуктовий баласт» вичерпається і полегшить пересування. Як зауважив одного разу В’ячеслав: «У дорозі голка буває важкою».
Від Білогір’я пішохідний маршрут проліг до Грицівського перехрестя. Там наш земляк з’явився опівночі. Його помітив черговий патруль дорожньо-постової служби. Правоохоронці запропонували трохи зігрітись і пригостили кавою та шоколадом. Далі шлях проліг у напрямку Шепетівки.
Водії, помітивши пішохода у спортивній екіпіровці, переводили освітлення в режим «ближнє» і пригальмовували. На перепочинки через кожні 15-20 кілометрів він витрачав не більше 8 хвилин, зупиняючись біля облаштованих автобусних зупинок.
До Нетішина скороход дістався наступного дня о 12 годині 30 хвилин. У дорозі провів 21 годину.
- Ноги наче свинцем налиті, відчуття, ніби хтось повставляв сотні голок , - прокоментував наслідки тривалої пішої подорожі нетішинський екстримал.
Нещодавно В’ячеслав відсвяткував 53-річчя. Кажуть, що це розквіт фізичних можливостей людини. Але чи кожен у такому віці відважується до подібних випробувань? Немає сумніву, що на досягнутому він не зупиниться. Як стало відомо, наш земляк обдумує здійснення велопробігу по територіях, прилеглих до кордону нашої держави, загальною протяжністю майже 7 тисяч кілометрів.
Олександр Шустерук
Фото автора
