Вхід

Так дивно доля помережана

Срд, 30 Грудня 2009

Кожен прожитий рік залишає спогади, зокрема і 2009-й. З минулого року я на  заслуженому  відпочинку. На ХАЕС  працював з 1995 року, де трудову біографію розпочав з посади старшого майстра станції знезалізнення. Згодом вирішував виробничі завдання у колективі групи з ремонту та обслуговування електроустаткування зовнішніх об’єктів. Довгі роки мене підтримувала мама Олена Савівна.

На її віку було всякого. У селі Городець Володимирецького району Рівненської області маму застала фашистська окупація. Під час наступу Червоної армії вона брала участь у заготівлі сіна для кавалерії, після нальотів ворожої авіації ремонтувала аеродром. У мирний час Олену Савівну доля привела на будівництво Зуєвської ДРЕС. Там почав працювати і я. Мама схвально ставилась до мого захоплення радіоелектронікою і раділа, коли бачила професійні досягнення.

Підставою для її гордості були також досягнення внука Олександра, який влаштувався інженером на радіозавод, внучок Олени та Ірини.

А тепер мами немає. У народі кажуть, що ми залишаємось дітьми до тих пір, поки  живі батьки. Робімо все для того, щоб близькі та рідні нам люди відчували лише добро і були щасливими.

Володимир Журба, пенсіонер ВП ХАЕС  

 




ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!