Чистота, що береже атом: історія Любові Бородінової, дезактиваторниці ХАЕС
«Чистота – це безпека», – впевнена дезактиваторниця ЦДПРВ Любов Бородінова. Вона вже 40 років працює на енергопідприємстві. Історія Любові Степанівни – це історія покоління, що будувало Нетішин та Хмельницьку АЕС.
Люба народилася в селі Кам’янки на Тернопільщині. Після закінчення школи вступила до Тернопільського технікуму кооперативної торгівлі. Проте паузу в науці поставило кохання… Дівчина вийшла заміж. Родина майбутнього чоловіка якраз купила будинок у їхньому селі. Відразу по одруженню сімнадцятирічна Люба забрала документи з навчального закладу і разом з чоловіком Анатолієм гайнула на північ, як тоді говорили, за довгим рублем. Проте той «рубель» не приніс користі українцям.
«У тамтешньому Норильську був страшний холод, а я – у штучній шубці, благеньких чобітках», – згадує жінка вічний мороз заробітків. Мізерні сільські статки не дозволили їй належно підготуватися до поїздки у холодний край. З усмішкою пригадує кримпленові сукенки у валізі. Вже там, закінчивши курси кухарів, працювала у заводській їдальні. У пам’яті залишилися складні умови роботи: нескінченний потік людей, гори посуду, який працівники мили вручну, не надто привітний колектив. Згодом, опанувавши друкарську машинку, жінка змінила місце роботи.
Невдовзі у подружжя Бородінових народився синочок Віктор. У холодному кліматі дитина постійно хворіла. І одного разу молода мама не витримала і почала молити чоловіка про повернення додому. Проте, як виявилося, він і сам цього прагнув, але, як ініціатор поїздки, не поспішав сказати про це дружині.
Ковтнувши сибірського холоду, молода родина повернулася до рідного села. Замешкали у свекрухи на Тернопільщині. Голова родини почув про будівництво Хмельницької АЕС і майже відразу по поверненні рвонув на будову століття. Тоді ж, у 1985 році, рушила за ним і дружина, а через кілька місяців забрала й синочка. Анатолій влаштувався електромеханіком в електроцех ХАЕС, а Люба – нянею у третій садочок.
Попервах молода родина винаймала кімнату у Старому Кривині. Ті часи ностальгією озиваються у серці Любові Бородінової: з одного боку було складно, з іншого – молодості все до снаги. Особливо непереливки було взимку, бо, забравши сина з садочка, потрібно було швидко розтопити грубку, приготувати їсти, помити дитину в тазику… А чоловікові – надбати дровець. «Якось на ХАЕС виписали нам дров – очищали територію під чергове будівництво. Поїхав чоловік допомагати працівникам спилювати дерева. А вдома вже разом розпилювали й складали привезене. Було зимно, сніжило, ми повтомлювалися, але через роки згадували цю подію, як цікаву й теплу сторінку родинного життя», – розповідає пані Люба.
Легше стало, коли Бородінови перебралися до гуртожитку, а точніше – до комуналки (у трикімнатній квартирі мешкало одразу кілька сімей). Побутові умови дозволили пані Любі відчути себе справжньою господинею. А через кілька років (тоді все відбувалося стрімкими темпами) родина отримала власне трикімнатне помешкання.
«Ми тоді не думали, що важко, – згадує співрозмовниця. – Молодість усе витримувала».
Хмельницька атомна електростанція зводилася швидкими темпами. У пам’яті кожного енергетика закарбувався грудень 1987 року – пуск першого енергоблока. Особливим цей рік був і для Любові – народився її другий син Ілля. На той час жінка працювала ліфтеркою в електроцеху, а після виходу з декрету перейшла дезактиваторницею у ЦДПРВ. Серпень 2004 року запам’ятався жінці святковим пуском другого енергоблока.
16 жовтня, згідно із записом у трудовій книжці, Любов Бородінова відзначає 40 років роботи на Хмельницькій АЕС. Нині вона – дезактиваторниця 3-ї групи дільниці з дезактивації спецодягу та санпропускного режиму групи з обслуговування санпропускників цеху дезактивації і поводження з радіоактивними відходами ХАЕС.
Кожен рік на енергопідприємстві жінка згадує із вдячністю, адже робота подарувала їй чимало хороших друзів, теплих спогадів. За невтомну працю Любов Степанівна була нагороджена подякою Хмельницької АЕС, знаком «Почесний працівник» та була занесена на дошку пошани.
Часто люди кажуть, що замолоду було краще, проте Любов Бородінова іншої думки. Їй є з чим порівнювати. Звичайно, роботи побільшало, адже енергопідприємство з року в рік нарощує свої оберти. Проте нині персонал, якому дезактиваторниця видає засоби індивідуального захисту, став вихованішим, стриманішим, культурнішим. Нині колектив цеху дезактивації і поводження з радіоактивними відходами поповнився розумною і беручкою до роботи молоддю. Робота дезактиваторників поступово комп’ютеризується.
Здоровий спосіб життя Любов Бородінова ввела собі у звичку. Нині вона активно цікавиться комплексним підходом у медицині до збереження здоров’я. Вона належить до тих жінок, які прагнуть заквітчати простір. На підвіконнях її квартири буяє екзотичний мінісад. Розбила клумбу й під під’їздом. На подив усім перехожим у неї досі поруч з трояндами й осіннім різнотрав’ям цвітуть білі та рожеві лілії – останнє проміння теплого сонця посеред жовтня. «Саджанці роздаю всім охочим, прошу лише, щоб не крали», – каже жінка.
Вже повиростали й одружилися сини, підростають п’ятеро внуків. Старший Віктор, продовжуючи справу батьків, працює на Хмельницькій АЕС. «Я знаю, що після кожної ночі сходить сонце. І після цієї війни обов’язково настане світанок», – каже Любов Степанівна, адже їй, як і кожній українці, дуже болить ця війна…
Лариса Власюк
Фото Сергія Цимбаліста
