Колії його долі

Сріблястою стрічкою тягнуться вдаль залізничні колії. Коли, стоячи на шпалах, поглянеш на рейки, складається враження, що вони сходяться в одну точку. Це зорова омана, адже відстань між рейками  завжди незмінна. Заступнику начальника транспортного цеху ХАЕС із залізничного транспорту Олександру Кисельову доводилось бути свідком  певних атмосферних ефектів, коли здається, що рейки поволі рухаються, пливуть вдалечінь. У мрію...

Залізниця має свій запах, особливо старі ділянки, на яких прокладено просмолені шпали. Він знайомий  Олександру Миколайовичу з дитинства, хоча поблизу села Маків Дунаєвецького району Хмельницької області, де він народився,  заліз­ниці нема. Вперше її побачив у Кам’я­нець-Подільському біля цементного заводу: тато взяв маленького Сашка в кабіну в якості пасажира під час транспортування вантажів. Найбільше вразив старий паровоз. Саме такого Олександр бачив у художніх фільмах про війну. «Чмих…чмих…чмих…». Великі клуби пари, немов вуса велета лягають по обидва боки, а з чорної від кіптяви труби  стовпом піднімається густий кучерявий дим.

- Ого, яка сила! - здивувався Сашко. -А чому паровоз на повороті не злітає з рейок. Вони ж такі слизькі, –  запитав допитливий хлопчина.

-Цьому запобігає реборда…

Про суть таємничого слова Олександр Кисельов дізнався згодом, під час навчання у Чернівецькому залі­зничному технікумі.

…Чепурне старовинне місто Чернівці розташувалось на пагорбах. Коли оглядаєш його з  висоти, складається враження, що потрапив у  казкову країну, мешканці якої звели красиві будиночки: оригінальні, з видумкою. Принаймні важко знайти фасадну оздобу, яка б повторювалась. Недарма Чернівці називають маленьким Парижем. У старій частині міста більшість споруд двоповерхові, відтак не приховується від допитливого ока  архітектурний колорит, який рідко де зустрі­неш у інших обласних центрах.

Олександр Кисельов любив прогулюватись вузенькими вуличками,  вимощеними бруківкою. Почасти учні залізничного техні­куму намагалися потрапити на різномані­т­ні концерти.

-Хлопці, гайда на «Смерічку», – одного разу запропонував староста групи.

Той концерт Олександру запам’ятався на роки. Колектив вийшов на сцену в костюмах, яких раніше не доводилось бачити у інших естрадних виконавців: сучасний стиль із елементами гуцульських етнографічних традицій.

«Ти признайся менi, звiдки в тебе тi чари.

Я без тебе всi дни у полонi печалi...

Пісня Володимира Івасюка, яку майстерно виконували солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук та Василь Зінкевич,  заполонила Чернівці. Та де там – весь Радянський Союз. Коли Олександр Кисельов перейшов на останній курс технікуму, з радістю довідався, що земляки стали переможцями  першого Всесоюзного пісенного конкурсу «Пісня року -71»…

Строкову службу Олександр проходив, як мовиться, за спеціальністю. Після закінчення «учебки» у складі залізничних військ брав участь у прокладанні залізничних колій. Після виходу у запас доля привела його на Кам’янець-Подільський цементний завод. Молодому залізничнику довірили посаду начальника зміни транспортного цеху.

У юнацькі роки в Олександра Кисельова з'явилось цікаве захоплення – придбав чеський мотоцикл «Ява». На ньому вирушав у далекі поїздки, щоб помилуватись красотами навколишніх місцин: Поділля, Буковини, Карпатського краю. Навесні 1982 року він дістався на своєму металевому коні до Нетішина і побачив тут великий будівельний майданчик, на якому споруджувалось сучасне місто і ХАЕС. Довідався, що бракує фахівців саме його профілю,  відтак поповнив колектив залізничного цеху Управління буді­вництва Хмельницької АЕС.

Поселився у гуртожитку. За деякий час приїхала дружина, Віра Володимирівна, із трирічним сином. Їй сподобалась місцева природа. Під час прогулянки повз будинки, які споруджувались, Ярослав побачив велику купу піску: у дитини засяяли від щастя очі. «Я хочу бути тут», - по-дитячому наполіг він.

Першим важливим об’єктом, що був споруджений на території проммайданчика, стала пускорезервна котельня. Саме для її потреб заліз­ничники доставили перші вісім цистерн мазуту. Згодом прийшла  черга  для  транспортування надзвичайно важких і негабаритних вантажів.

Після пуску першого енергоблока ХАЕС виникла потреба в створені свого залізничного цеху. Цю відповідальну місію було довірено саме Олександру Миколайовичу. Із 1990 року він трудиться на електростанції, очолюючи цей підрозділ.

Автор наведених рядків не раз по роботі зустрічався із Олександром Миколайовичем. Ми готували публікації про будні станційних залізничників, їх участь в організації ремонтних кампаній. Пригадую, під час збирання інформації для чергової кореспонденції виникло бажання дізнатись про кількість вантажів,  доставлених залізничниками Хмельницької АЕС від початку створення цеху. Це  зацікавило й Олександра Миколайовича. Посиділи, порахували. Вийшла досить солідна цифра. А коли прикинули скількі ж на це необхідно вогонів, то утворився ешелон завдовжки від Нетішина до Кузнецовська. Відтоді той ешелон  збільшився у рази.

Після об’єднання всіх транспортників в один підрозділ (транспортний цех Хмельницької АЕС), принципи роботи залізничників не змінились. Хіба що збільшилась відповідальність за своєчасність виконання низки транспортних операцій, адже тепер обслуговується два енергоблоки.

За три десятки років роботи в залізничній сфері Нетішина у Олександра Миколайовича з’явилось багато друзів і просто хороших знайомих. Найбільше він цінує працівників колективу залізничної дільниці, з яким пліч-о-пліч двадцять два роки вирішував відповідальні завдання з доставки вантажів.

Не зоглядівся Олександр Кисельов, як наблизився час  заслуженого відпочинку. Погодьтесь, це складна психологічна ситуація, бо доводиться усвідомлювати, що людей, до яких звик, доведеться бачити рідше. Він переконаний, що кроки, зроблені у житті, були не марними.

- Головне  уміти радіти життю, - розмірковує Олександр Миколайович. - Я щасливий, що маю  гарну родину, яка також причетна до успі­шної роботи нашої електростанції.

Дружина Олександра Кисельова, Віра Володимирівна, працює в автотранспортному цеху, син Ярослав, – провідний інженер електроцеху, донька Ірина трудиться у комунальному господарстві, а невістка Катерина займається веденням документації відділу роботи з громадськість та ЗМІ. Така трудова династія. Немає сумніву, що згодом і онук Андрій примірятиме на себе фірмову куртку із логотипом «ВП ХАЕС».

Нещодавно Олександр Кисельов став ініціатором першої зустрічі випускників свого курсу Чернівецького залізничного технікуму. Вони не бачились майже сорок років. Знайшовся час погомоніти про життя-буття, згадати приємні моменти дитинства і повідати, що минулі роки пройшли не марно.

Цей технікум закінчив і його старший брат Володимир, який до виходу на пенсію обіймав посаду головного інженера Львівської залізниці.

…Іскряться на сонці металеві рейки, на їх стиках чути передзвін. Залізниця, як наше життя, спонукає рухатись лише вперед.

Олександр Шустерук

На знімках: ювіляр та онук Андрій за «кермом» паровоза