Подвиг, написаний кров’ю: у нетішині презентували книгу «сержант В’юн»
У Нетішинському міському краєзнавчому музеї відбулася презентація книги «Сержант В’юн» Андрія Чобота. Твір, написаний на основі реальних подій, розповідає історію ветерана російсько-української війни Миколи В’юка з Радивилова, що на Рівненщині. Під час одного з бойових завдань він взяв у полон десятьох окупантів, а згодом отримав важке поранення, що призвело до ампутації обох ніг. Це була, мабуть, перша у Нетішині презентація художньої книги, де читачі мали змогу одночасно зустрітися не лише з автором, а й із головним героєм невигаданої історії. Оповідь з перших вуст глибоко вразила присутніх. Від імені громади свою вдячність і шану Герою висловив начальник Нетішинської міської військової адміністрації Григорій Олендра.
Історія, яку має знати вся Україна
Автор книги Андрій Чобіт за фахом економіст і поліграфіст, але саме війна і розповідь друга, який пережив страшне поранення, стали поштовхом до літературного дебюту. Книга написана на основі реальних подій та присвячується татові автора Дмитру Чоботу, одному з тих парламентарів, які 24 серпня 1991 року проголосували за Незалежність України.
«Миколо, цю історію має знати вся Україна», – сказав Андрій Чобіт, коли вперше почув свідчення друга після ампутації ніг у госпіталі. Пригадує, як від почутого у нього стало дибки волосся. Спочатку записав відеоверсію, проте її оприлюднення затягнулося, тому справа дійшла до книги. Перший розділ про дитинство був написаний у гумористично-саркастичному стилі, щоб підняти настрій друга, який перебував у важкому стані у шпиталі. За чотири місяці історія перетворилася на 28 розділів, кожен із яких наповнений життям, боротьбою і надією. Вона вийшла правдивою і щирою, адже поєднує героїзм і слабкість, бюрократію і жертовність, фронтову правду і тилову підтримку.
Подвиг В’юна
Микола В’юк, позивний «В’юн», народився і провів понад половину життя у волинському селі Бугаївка, поблизу Радивилова. Його син Дем’ян з’явився на світ за два дні до початку повномасштабного вторгнення ворога. Уже через місяць новоспечений батько поїхав на фронт. У лютому 2023 року, в одному з найзапекліших боїв, він проявив неймовірну хоробрість. Фактично самотужки Микола взяв у полон десять окупантів, але ціна цього подвигу була страшною – його скалічила ворожа міна. Вибух позбавив обох кінцівок, але не зміг забрати віру в життя.
У Нетішині сержант В’юн розповів свою історію, яка лягла в основу книги. Виявляється, трьом групам був відданий наказ: відбити посадку на Донеччині. Найменш численна група сержанта В’юна мала стати резервною. Це штурмове відділення налічувало шестеро осіб: один із них лікар Док, а решта – вояки: Риба, Мавр, Полосатий, Тарас. Група в основному складалася з необстріляних бійців, а Полосатий і Тарас в останньому бою проявили себе не з кращого боку, на них було мало надії.
Коли командири двох повноцінних відділень відмовилися йти у бій, на штурм послали резервну групу В’юна. Тверезо оцінивши воєнні навички підлеглих, Микола прийняв рішення першим йти у наступ.
«Укриття москалів не були обладнані ні окопами, ні вогневими позиціями, вони викопали невеликі заглиблення по всій лісосмузі, призначені швидше для сну, ніж для стримування противника. Ще деякий час я витримав паузу, переконався, що ніяких рухів ніде не видно, і поповз до найдальшої копанки, яку помітив, а вже на місці, навприсядки, дивлюся – а там таке чумазе створіння накрилося своєю кожушанкою і спить. Я взяв його на мушку автомата, а він розплющив свої косоокі очі та до мене з дитячою усмішкою промовив: «О, сваі». А я до нього: «Ти звідки?», – пригадує сержант В’юн.
Мова таки має значення, адже незрозумілі слова, ефект несподіванки, автомат на відстані руки змусили бурята здатися. Таким чином В’юн спочатку сам, а згодом за допомогою побратима Риби, полонив десять москалів.
Передавши полонених у тил, українці, відбиваючи атаки, як написано у книзі, російського сміття, поклали близько 70 москалів. І знову мова відіграла ключову роль. Коли закінчувалися боєприпаси, В’юн передав своїм по рації: «Потрібні цвяхи». Якщо їх слухали вороги – ці слова для них були поза розумінням. Серед поранених того дня був і В’юн – на руку йому було накладено ізраїльський бандаж, на обидві ноги – турнікети…
Евакуація трьохсотих відбувалася під прицільним мінометним обстрілом. «Тоді мені найбільше хотілося води, при кожному падінні я зубами рвав траву, щоб хоча б краплину ковтнути, а на додачу мені викручувало все тіло і я не знав, що зі мною відбувається та, взагалі, де знаходжуся», – згадує на сторінках книги В’юн. Тоді його з поля бою виніс побратим.
Коли дісталися шпиталю, лікар-хірург підписав вердикт: «Друже, ці ноги вже не твої». При підготовці до операції увагу медсестрички привернув медальйон на грудях воїна з портретом сина, а на звороті напис: «Коханий, ти – найкращий тато! Ми завжди віримо в тебе і знаємо, ти зможеш усе! Ми тебе любимо. І чекаємо!». Після цих слів медсестра зітхнула, ледь стримуючи сльози, і тихо на вухо прошепотіла: «Буду молитися за тебе, Миколо»…
Повернення до життя
Лікарі не давали великих надій, але Микола довів, що справжня сила людини – у її серці. Занадто висока ампутація позбавляла шансів на протезування в Україні та Європі. Проте спільними зусиллями вдалося знайти клініку та благодійний фонд у США. Завдяки експериментальним біонічним протезам він знову став на ноги. І хоча цей шлях був сповнений болю, українець не зупинився. Він на аукціоні у США продав книгу «Сержант В’юн», яка на той час вже побачила світ, і виручені кошти залишив для наступного українського воїна, який після нього приїде у США на протезування.
Сьогодні Микола проходить реабілітацію, будує моделі дельтапланів, тренується на скеледромі й навіть займається арттерапією. Найбільшою його опорою і джерелом сили залишається родина.
Автор Андрій Чобіт та головний герой Микола В’юк уже презентували свою книгу у п’яти областях України, читають її й на фронті. Недаремно книга вже тричі перевидавалася у видавництві «Український пріоритет», яке нещодавно постраждало від російських атак. Загальний її наклад становить майже 3 тисячі екземплярів. І хоча, як пригадує автор Андрій Чобіт, спочатку планувалося видати лише 100 екземплярів, якщо буде запит суспільства – книга знову буде перевидана.
Якщо у тилу «Сержант В’юн» – складова реабілітації поранених воїнів, приклад мужності та стійкості для цивільних, то на передовій – керівництво до порятунку. Микола В’юк у Нетішині розповів реальну історію про те, як військовий Вовк після поранення наклав собі турнікет, як радять медики, максимально високо. Проте, пам’ятаючи з книги досвід В’юна, у відносно безпечній жовто-зеленій зоні він перетягнув собі турнікет нижче і цим запобіг високій ампутації.
У Нетішині презентація книги «Сержант В’юн» вийшла далеко за межі звичайної літературної зустрічі. Це була подорож у справжнє – через розповіді, спогади, біль і надію. Слухаючи Андрія Чобота та Миколу В’юка, гості переживали кожен епізод, кожну згадку, кожну емоцію. Це були моменти щирості зі світлими посмішками й стриманими слізьми. Захід став свідченням сили духу, відваги, віри та глибокої любові до України.
«Наша боротьба триває, й важливо пам’ятати: ніколи не можна опускати рук, навіть коли здається, що місія нездійсненна», – історія Миколи Вʼюка торкається серця кожного. Вона надихає, змушує замислитися і нагадує, що справжні герої серед нас. Життя кидає виклики, але українці завжди знаходять сили, щоб їх подолати.
Лариса Власюк
Фото Нетішинського міського
краєзнавчого музею та з відкритих інтернет-джерел
