НАВКРУГ ХАЕС, НАВКРУГ НЕТІШИНА

 ПОЛЬОТОМ ДУМ ТВОРЦІ МАЛЕНЬКІ ВТІШЕНІ 

П’ятнадцять років поспіль інформаційною службою Хмельницької АЕС проводиться конкурс рефератів, художніх та літературних робіт серед школярів під умовною назвою «Атомна енергетика і ми». Якщо спочатку до конкурсу були причетні лише нетішинські діти, то нині це регіональний форум юних талантів. Межі конкурсу розширились на 150, а то й 200 кілометрів від ХАЕС і сьогодні «крайніми» точками, звідки надійшли малюнки, літературні спроби і наукові ро­­боти, позначені Че­меро­веччиною на Хмельниччині та Костопільщиною на Рів­ненщині. 

Цьогоріч тільки малюнків, аплікацій, інших жанрових робіт представлено на суд понад сто сорок. І слід зауважити, що рівень їх виконання  надзвичайно високий. Журі важко визначити абсолютного переможця, адже фантазія, творчий підхід, тематичне різнобарв’я  викликають захоплення і повагу до багатьох юних творців.

 Хоча врешті-решт зійшлись, що Олена Кудряшова  заслуговує на  гран-прі, адже її витвір не лише оригінальний за змістом, але й майстерно скомпонований.   Марина Пелещак, Андрій Лобко, Анна-Марія Макарик (всі  Нетішинська дитяча художня школа) поділили 1 місце.   Катерина Прокопенко (Нетішин) та Софія Аутукас (Сахновецька ЗОШ) вибороли друге  місце. Антон Груша (Нетішинська дитяча художня школа), Катерина Кравчук (Острозький НВК), Ольга Гершук (Ріпківська ЗОШ), Юлія Ковальчук (ЗОШ №4, м.Славута) в трійці призерів.

Дмитро Гладовський, Ірина Борцова та  Катерина Колобаєва (всі - Нетішинська дитяча художня школа) відзначені в номінації «За краще живописне рішення». До них приєднався  Вадим Трофимчук з НВК «ЗОШ, гімназія» №5 міста Славути.

Номінація «За краще графічне рішення»  дісталась Андрію Усару з  місцевої ЗОШ №4 та Тетяні Овсійчук з 9 а класу  НВК  міста Острога. А ще  в цій номінації відзначились  Назар Мозоль (Нетішинська дитяча художня школа) і Дорота Кавушевська з випускного класу ЗОШ №3   м.Славути.

Іванна Нечипорук (Нетішинська дитяча               художня школа), Максим Швед (ЗОШ №4), Дарина Бондарчук (с. М’якоти, Ізяславського райо­ну), Микола  Музи­ка (Острозький об­ласний ліцей-інтер­нат)  та  Ірина Гончарук з Великорадогощан­ської ЗОШ відзначені «За оригінальність».

«За краще декоративне рішення»    номіновані Антоніна Кучмій і Катерина  Коротова (обидві Нетішинська дитяча            художня школа), Анастасія Янковська   (с. Межиріч Острозь­кого району), Ірина Довжаниця (Деражненська ЗОШ) і Юрій Ковальчук та Назарій Чепелюк з Ізяславщини.

Заохочувальні пре­мії отримали Роман Корнєєв, Ольга Яшан, Діана Панчук, Ангеліна Пилипчук, Поліна Пелещак, Катерина Плугатарь, Вікторія Кардаш, Микита Борцов, Богдана Гончарук, Євген Миронов, Едуард Кібірєв, Андрій Мельников, Яна Філінюк, Анна Подколзіна, Ольга Танцюра, Вадим Садлій,  Ірина Бороденко, Тетяна Шкоднік, Яна Вільчинська та Максим Підгурський.

Вони представники Нетішина, Острога,  сіл Михново, Михлі, Теліжинець та М’якот, що на Ізяславщині.

Дослідницькою роботою займається набагато менше учнів шкіл, адже для написання реферату треба провести чималу попередню роботу, поспілкуватись з фахівцями тощо. Для «рефератчиків» інформцентр ХАЕС проводить спеціальні курси, за­прошуючи на лекції спеці­алістів певних профілів. Минулоріч кращою була визнана         робота дівчини з Острожчини, яка мріє створити новий безпечний реактор. Цього року дослідницькою роботою займались лише нетішинці. І вони  представили цікаві роботи. Кращим названо  Віталія Замрачила із зош №4 (11 клас) за дослідження ядерно-паливного циклу в Україні, який отримав гран-прі конкурсу. Перша премія у дев’ятикласника цієї ж школи Олексія Стефановича, який дослідив особливості існування бобрів поблизу промзони ХАЕС. Другу премію поділили Андрій Юрчук та Ольга Титарчук –  десятикласники зош №4 та №2. Дві треті премії у дівчат – Діани Пащук та Катерини Карпінчук, десятикласниць зош №2. У номінації «Багатообіцяючий науковий дебют – надія атомної енергетики» переміг Максим Швед із  зош №4, а його менша колега дев’ятикласниця Олена Шпак відзначена в номінації: «За дослідницько-прикладний характер роботи», адже ці конкурсанти досліджували «дивовижні атоми» та на прикладах визначали окисно-відновлений потенціал в рідинах.

Літературний конкурс також сягнув поза   межі  Нетішина. Серед переможців юні літератори з Острожчини, Чемеровеччини, Ізяслав­щини. Читач має можливість познайомитись з творами переможців і скласти власну думку про творчий потенціал молоді.

 Зауважимо, що в галереї Арт-Пласт було відкрито гарну виставку художніх робіт, присланих на конкурс. А ще тут відбулись урочистості   та вручення відзнак переможцям. У дійстві  взяли участь заступник генерального директора ХАЕС з кадрів і соціального розвитку Віктор  Демидюк, начальник відділу роботи з громад­ськістю та ЗМІ Тетяна Лиситчук, начальник лабо­раторії охорони навколишнього середовища відділу ОНС Олександр Голод та інші представники станції. Номінантам були вручені грошові премії та дипломи. Юні таланти з музичної школи подарували чарівні музичні номери.

Віктор Гусаров

Фото  автора  і  Юлії  Тараторкіної

Номінація «Майбутнє екології»

Я - за мирний атом

Я навчаюся в 5 класі. Про атом і про атомну енергетику знаю небагато. В основному те, про що дізнався з енциклопедій та Інтернету. Однак мене, як і більшість людей, хвилює проблема мирного використання енергії атому, оскільки ядерна загроза світові ще надто велика. Сьогодні дуже багато пишуть про те, що атомна енергетика економі­чно невигідна, що вона завдає вели­кої шкоди­ навколишньому середо­вищу, що вона є причиною масової захворюваності людей і, передо­всім, вона є небезпечною для життя. Я вважаю, що це роблять навмисно, для того, щоб знищити наш добробут, зробити його залежним від енергоносіїв інших країн і на цьому заробити гроші.

А чи насправді ця енергія настільки небезпечна, щоб заборонити нам нею користуватися?

Зібравши і проаналізувавши відомості про атомну енергетику, я зрозумів; вона завдає набагато менше шкоди, ніж вихлопні гази від звичайних автомобілів, що саме атомна енергетика повинна зробити Україну енергетично незалежною. А це надасть безліч можливостей для покращення нашого майбутнього. Але я також дізнався і про те, що вона, при нерозумному використанні може бути небезпечною для людства, тому що, як і будь-яка діяльність людини, використання ядерних технологій має свої ризики. І щоб звести ці ризики до мінімуму, слід співставити переваги, які ці технології дають людям, з перевагами інших технологій. Потрібно розуміти, що це реальне повсякденне життя: світло і тепло в домі, одяг, їжа, медичне забезпечення, транспорт, телевізори, телефони і все інше - від ґудзиків до економічної і політичної незалежності країни. І не потрібно перетворювати питання екології і безпеки в страшилку, яку можна використати для популяризації окремих організацій.

Звичайно, потрібна особлива увага до питань забезпечення безпеки, для запобігання неконтро­льованих дій. Тому головним фактором, що забезпечує цю безпеку, є професійна освіта.

Максим Борш, 

5 клас, Вільховецька ЗОШ І-ІІІ ступенів  Чемеровецького району Хмельницької області

 

Номінація  «Оптимізм»

Кожна людина має особливе місце на Землі, яке її притягує, наче магніт, де б вона не була і куди б вона не подорожувала. Недарма ж кажуть, що «в гостях добре, а вдома краще». Для мене таким місцем є Нетішин. Я народилась тут, живу тут, навчаюсь теж тут. Хто знає, як після закінчення школи складеться життя, але одне я знаю точно - ніде нема такого маленького європейського і затишного міста, як моє. Такого затишного, хоча назва його якась невтішна.

Давайте зробимо екскурсію в історію... Є  багато варіантів щодо походження назви «Нетішин». Це і легенда про те, що якось російська цариця проїжджала цією місцевістю і сказала «Не тешит это меня». Тобто, не втішило її це місце. Це і припущення, що назва походить від імені першої людини, яка тут оселилась і започаткувала село. Ім’я цієї людини - Нетіш. Окрім цих, ще є багато версій.

Село Нетішин виникло давно, а ось місто Нетішин з’явилося на карті лише завдяки тому, що тут почали будувати атомну електро­станцію. Звичайно, мало хто вірив, що на болоті серед лісів може «вирости»таке красиве місто. Але дива трапляються!

Коли місто почало будуватися, село Нетішин було частиною Радянського Союзу. З усіх куточків цієї великої держави з’їхались будівельники різних національностей, а також і з ближнього зарубіжжя. Найбільше тут було будівельників з Польщі. У 1980 році був зведений перший п’ятиповерховий житловий будинок на якому нині знаходиться меморіальний знак «Я первый». Дивлячись на сьогоднішній Нетішин, мало хто може уявити, що якихось 30 років тому на цій території не було жодного будинку, жодного магазину...

Наше місто молоде, і населення його переважно молоде. Звісно, ті, хто приїхав будувати місто наприкінці 70-х років минулого століття, уже стали поважними літніми людьми,але вони молоді душею, бо зробили своїми руками диво! І це диво - наше місто.

Чим для мешканців Нетішина є атомна електро­станція? Це робота для тисяч­ людей, це електроенергія не лише для мешканців Нетішина, Славути та навколишніх сіл, а значна частка в енергопотоці України. Електро­енергія для сучасної людини - це все. Хто хоче жити без електроенергії? Не буде світла, не буде працювати побутова техніка, не буде тепла в помешканнях. Ніхто ж не хоче сидіти при гасовій лампі чи свічці. А що, коли не буде світла? Навіть страшно уявити!

Сьогодні багато говорять про небезпеку, яку таїть в собі атомна енергія. Але якщо виконувати всі правила техніки безпеки на АЕС, то атом справді буде мирним. І я вірю, що ніколи і за жодних обставин наше місто не спіткає трагедія, подібна Чорнобильській. Бо кожна людина, яка живе в Нетішині, вкладає у це місто частинку свого серця. А те, що народилося з любов’ю, вічне.

Альона Куляс,

 8-А клас, зош№4,  м.Нетішин

 

1 премія

Кожне місто і село має свої особливості, історію, культуру, назву... Моє рідне місто, місто в якому я народилася і живу - наймолодше в Україні, хоча перша історична згадка про нього датується 1542 роком. Тоді це було село Нетішин, яке разом із низкою інших маєтностей Острозького замку належало Беаті Костелецькій, дружині старшого сина князя Костянтина Івановича Острозького Іллі. Звичайно, село було засноване раніше. Точно встановлено, що воно існувало вже у 1530 році, а, як стверджує Василь Вихованець: «історичне «чуття» і слов’янська назва «Нетішин» підказують, що село могло бути в кінці XIV - на початку XV століття».

Мені завжди було цікаво, звідки походить назва мого міста. Чомусь, ніяк не могла змиритися з тим, що походження назви нині одного із найкращих міст України, відпо­відно до легенди, пов’язано із незадоволенням князя Острозь­кого, який говорив, що місце­вість ця його не тішить. Мені біль­ше до вподоби версія, відповідно до якої, назва пішла від імені першого поселенця села Нетішин. Існують й інші теорії похо­дження назви «Нетішин». Одні пов’язують цю назву з болотистою місцевістю і тим, що тут не текла вода, інші - з людьми, які тут жили, нібито вони були «не тихі».

Звичайно, новітня історія Нетішина почалася після того, як у квітні 1975 року було вирішено на цій території будувати Хмельницьку атомну електростанцію. Будівництво розпочалось у 1977 році. У 1981 році село Нетішин було віднесено до селищ міського типу, у 1984 році - до міст районного підпорядкування, а в 1993 році - стало містом обласного значення.

Моє місто особливе. Воно є супутником атомної електростанції, а ще його називають містом енергетиків, бо близько 6 тисяч його жителів (а населення нашого міста з недавнього часу вже складає 36 тисяч чоловік) працюють саме на ХАЕС. Мій тато також інженер-енергети­к. Я знаю, що у нього дуже відповідальна і нелегка робота і горджусь ним. Він, як начальник зміни турбінного цеху, безпосередньо брав участь у пуску енергоблока №2 та був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, який отримав з рук Президента України Леоніда Кучми. Звичайно, нагороди - це не найголовніше. Бо біль­шість людей, які працюють на нашій електростанції,           працюють самовіддано і   чесно, вони достойні най­кращих слів і нагород. Та не лише вони. Шана і хвала тим, хто будував і продовжує розбудовувати наше місто. Воно справді  красиве!.. Сотні людей  докладають багато зусиль щодня для того, щоб воно було чистим і привітним. А вчителі, лікарі, люди які працюють у сфері торгівлі? Вони також заслуговують на слова вдяч­но­сті і поваги,адже без них не можна­ уявити сьогоднішнього Нетішина.

Нетішин - молоде місто не лише за своїм віком, а й за віком своїх мешканців. У місті багато дітей та молоді. До речі, Нетішин один із небагатьох міст України, де наро­джуваність вища за смертність. А це ж наше майбутнє! І в тому числі майбутнє атомної енергетики. Наше місто не має видатних пам’яток історії чи архітектури. Звичайно, це можна пояснити віком міста. Але у нас створений прекрасний крає­знавчий музей, де працюють самовіддані фахівці своєї справи і справжні патріоти своєї малої батьківщини, функціонують бібліотеки, спортивний комплекс, басейн,  школа мистецтв і багато інших закладів, де діти мають можливість проявляти свої таланти...

А на останніх Літніх Олімпійських іграх в Пекіні наше місто прославили колишні вихованки дитячої спортивної школи Ольга Жовнір та Галина Пундик. Вони здобули золоті нагороди в командних змаганнях з фехтування.

Мені лише 14 років. Я народилась і живу у маленькому містечку на Хмельниччині. Впевнена, що воно найкраще. Бо у ньому живуть добрі люди!

 Ірина Щукла,

8-А клас , зош №4, м.Нетішин

 

1 премія

Мирний атом

Я мирний атом прославляти хочу,

Його тепло пронести крізь віки.

Щоденно бачити і вірити щоночі,

Що пише людство гарні сторінки.

Я мирний атом порівняти хочу

З промінням сонця у лиху годину.

Щоденно бачити і вірити щоночі –

Він є надією для кожної родини.

Я мирний атом захистити хочу –

Чорнобиль, щоб не став на перешкоді!

Щоденно бачити і вірити щоночі –

Не вимерла ще мудрість у народі!

Я мирний атом збагатити хочу

Натхненням, силою, талантом!

Щоденно бачити і вірити щоночі,

Що має людство справжній мирний атом

Інна Юрова,

11 клас, зош № 2, м.Нетішин

 

3 премія

ЯБЛУНЯ НА САРКОФАЗІ

Була весна, якої більш не буде.

Цвіли садки у батьківськім краю.

Та чорним птахом обірвавсь Чорнобиль.

Згасив ранкову, світлую зорю.

Кричить похована земля під саркофагом,

Благає помочі у Бога і людей:

«Соколики мої, сини, синочки!

Не допустіть уранових ночей».

В майбутньому надіятися треба,-

Чорнобиля не буде більш ніде.

Земля прокинеться від атомної стужі

І яблуня на саркофазі зацвіте.

Марія Стрілецька,

Рівненська обл., Острозький р-н, с.Межиріч

 

2 премія

Блоки в тумані

Прокинувся вранці, дивлюся в вікно,

За ним бачу блоки в тумані.

Такої краси не було вже давно,

І блоки по-справжньому все-таки гарні.

Над ними кружляють зграї птахів,

Яке все урочисто чисте!

Тут блоки стоять вже багато років,

Багато років вже є символом міста.

А поряд видніється крана стріла,

Знов будуть ХАЕС будувати.

 І хоч огорнула все сиза імла,

Тут блокам новим все ж стояти!

Максим Швед,

7 клас, зош № 4 

 

 

2 премія

Не люблю я великих міст! Ні, не через активний рух чи незліченну кількість людей. А через те не люблю, що вони завжди асоціюються в нас з одними образами. Париж - Ейфелева вежа і купа романтики, Київ - Майдан Незалежності і історія Київської Русі, Москва - Кремль, Санкт-Петербург - Ермітаж... Інша справа - маленькі провін­ційні містечка. Вони міняються від подій, пір року, часу, погоди і навіть настрою.

Люблю я своє рідне місто - Нетішин.

У ньому я народилася, тут я познайомилася зі своїми друзями, пішла у школу... На уроках історії Надія Анатоліївна Каток нам розповідала про минуле нашого рідного краю.

Перша писемна згадка про Нетішин в історичних документах з’явилася у 1533 році, де ця назва належала маленькому і невідомому тоді селу. А наприкінці 1970-х років було розпочато будівництво об’єктів  житла, у зв’язку з розміщенням атомної електростанції біля села Нетішин. І ось нарешті 21 серпня 1984 року було створено нове місто - Нетішин. Воно завжди дбайливо прибране, чисте, охайне. Острівці далеко немолодих соснових дерев милують око жителів та гостей міста. Нетішин гарний і у весняному цвіті дерев, і в золотому килимі осіннього листя, і у сніговій заметілі, і в літньому розмаїтті квітів. Мальовничий край синьооких озер і лісів, серед яких стрімко несе свої води річка Горинь, милує вдень і вночі.

Важливу роль у культурному просвітництві жителів міста відіграє міський краєзнавчий  музей. Вісімнадцять просторих залів містять геологічні, археологічні, етнографічні та інші  експонати.

Спеціальний зал повністю присвячений ХАЕС - від проекту до сучасності. В приміщенні музею є окремий зал, де проходять виставки художніх творів, фотографій. В музеї експонується найбільший з відомих коралів в світі. Цей корал дістали з старого русла Дністра біля           Кам’янця.

Мешканці міста свято бережуть пам’ять про своїх героїв, які не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної війни.

В Нетішині є своя лікарня, пологовий будинок. Діють спортивні секції, басейн, льодовий каток. Примножують славу Нетішина і України Галина Пундик і Ольга Жовнір, які здобули золоті медалі з фехтування на Олімпіаді у Пекіні. На центральній вулиці міста висять великі плакати-поздоровлення на їх честь. У 2008 році чемпіони світу Надія Вербицька та Іван Сівак стали переможцями премії «Гордість країни». Вони здобули золоту медаль з бальних танців на візках. Нашому місту є ким пишатися!

Атомна електростанція - це ключовий об’єкт Нетішина. Без неї воно так і залишилося б селом, розташованим між лісом і болотом. Поява станції помітно змінила життя і вигляд цих місць. Раніше тут було невелике село з дерев’яними  хатами. А сьогодні... АЕС справді вражає! Гігантські корпуси, величезна територія, два функціонуючі блоки, кран з двома стрілами, різнобарвні вогні - все це я бачу з своїх вікон, так як проживаю по вулиці Варшавській. ХАЕС лишається основним  джерелом електроенергії, кожна десята українська лампочка світиться завдяки її роботі. Дякуючи енергетикам, наше місто розвивається та процвітає. 

Відвідавши Нетішин вперше, ви назавжди запам`ятаєте його краєвиди. Я пишаюся своїм містом!

 Ганна Гапончак,

 8-А клас, зош №4, м.Нетішин

 

3 премія

Коли на мапі з’являється нове місто та ще й на непридатних для сільськогосподарських робіт землях: на пісках, болотах, торфовищах - це завжди викликає подив.

Хто вперше побував у Нетішині, не приховує свого захоплення від краси навколишньої природи. Тут і ліс, і озерна блакить, і тиха річка Горинь, і настояне на ароматах повітря, тиша. Та й своєю архітектурою Нетішин може посперечатись з багатьма містами у нашій державі.

Основне джерело енергії на Землі - Сонце, в нашому випадку атомна електростанція.

Поява молодого міста стала­ реальністю  завдяки будівництву енергетичного гіганта - Хмельницької АЕС. А все почалося з квітня 1975 року. Міністерство енергетики СРСР розглянуло 50 запропонованих варіантів можливого будівництва АЕС, вибір випав на майданчик біля села Нетішин. І через 2 роки - 4 лютого 1977 року в урочистій обстановці був забитий перший кілочок під будівни­цтво ХАЕС, згодом висадився перший десант будівельників. Піднімався ввись об’єкт, викликаючи занепокоєння жителів навколишніх населених пунктів. Але пізніше зрозуміли: страх, сумніви? -  даремні.

Тому що мирний атом у вмілих, квалі­фікованих руках. І ось усе, вже, здавалось, робота зроблена, але це не кінець. Наука не стоїть на місці. В майбут­ньому усе може змінитись, можливо, покращаться технології, обладнання буде сучасніше.

Ще сонце ледь-ледь встигне торкнутися землі своїми вранішніми променями, а вулиці прибирають працівники комунальних служб.

За чистотою і благоустроєм території з Нетішином не зрівняються ні Славута, ні Шепетівка, ні Острог, ні Ізяслав. Із заздрістю придивляються і жителі обласних центрів. До всього вмілі спеціалісти докладають свої руки. Чепурні клумби виграють різнобарв’ям. До самого міста підступає сосновий ліс, поряд озера, річка. В місті немає об’єктів, що забруднюють повітря. Кожному є можливість відновлювати свої сили у спілкуванні з природою. Варто лише потрапити в обійми зелених шат - і ліс подарує приємну прохолоду, настояну на ароматах цілющих трав. А біля цього міста ліси і справді унікальні.

Коли вчені пройшлися околицями Нетішина, вони були вражені, як тут могла зберегтися незайманою природа. Науковці виявили рослини, які занесені в Червону книгу, - гніздівка звичайна, любка дволиста. Було навіть знайдено місце, де ростуть орхідеї, які зустрічаються в Україні лише у Карпатах.

Можливо, дехто подумає, що у місті енергетиків тільки те й роблять, що відпочивають. Але це не так. Багато тисяч спеці­алістів працюють на важливих об’єктах Хмельницької АЕС. Така робота тільки для працьовитих, уважних працівників. З 1987 року місто Нетішин асоціюється з тисячами і тисячами кіловат-годин електроенергії. Тоді запрацював перший енергоблок АЕС.

Ось таке воно, місто, що стало оазою краси, міцною економічною опорою не лише нашого регіону, а й усієї нашої квітучої могутньої України.

Ірина Кучерук,

8-А клас Плужнянського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступеня, гімназія», Ізяславський район

Номінація

«За цікаве літературне

 вирішення»

Казка про мирний атом

В тридев’ятому царстві, в тридесятому государстві була країна, жителі якої перебували в постійній темряві і холоді. Жили люди, бідували, і радості від такого життя не мали. Замучили їх різні хвороби, темні хатини і невідоме майбутнє. А тут іще цар сусідньої країни із військом під мурами стоїть, в полон грозиться всіх узяти.

У цей важкий для людей час в одній із темних хатин жив чоловік з дружиною і трьома синами. Старшого звали Будівельник. Він умів побудувати усе, але можливостей для цього він не мав. Молодші брати Родоній і Ураній були близнюками. Вони були ще досить молодими і не знали про те, ким стануть в майбутньому, яка користь буде від них людям. І ось одного дня вирішили брати звільнити свою країну від темряви, хвороб, зла і перетворити її на країну Світла, Тепла і Доброти.

- Я, - сказав Родоній, - хочу стати лікарем і позбавити від хвороб усіх людей. Але у нашій країні немає лікарень. Допоможи мені, брате Будівельнику, побудувати лікарні. Без тебе я не впораюсь.

Будівельник з радістю погодився на цю пропо­зицію, бо найбільше хотів бути корисним людям.

Ураній не хотів відставати від свого брата близнюка і тому вирішив дати людям світло і тепло. А для цього йому також потрібна була допомога старшого брата, бо треба було збудувати електростанції, дороги, школи, в яких би навчались майбутні енергетики, затишні і теплі житлові будинки для мешканців країни.

Взялись вони дружно до роботи. Незабаром країна Темряви почала змінюватись. В людей з’явилась надія на гарне майбутнє. Родоній відкрив лікарні, підготував кваліфікованих лікарів і почав лікувати хворих. Будівельник побудував електростанції, на яких почав свою роботу Ураній. В країні ще більше стало світла, люди повеселішали, стали сміливішими. Їм захотілось робити один одному добро, допомагати у скруті, а головне­ - у них знову виникло бажання жити і працювати.

Та біда приходить, коли її не ждуть. Не питає дозволу, не каже «будь ласка». Вона приходить і віднімає радісні усмішки з обличчя.

Побачили вороги перед собою зовсім нову країну, країну в якій панує злагода, добро, мирна праця, і захотіли знищити все те, що було зроблено спільною працею багатьох людей. Вночі братів було схоплено, кинуто до в’язниці і забрано силу. Знову в хатинах почало зникати світло, тепло, знову навкруги почав панувати морок.

Та не всі змирилися з цим. Один мудрий Чарівник, що проживав у тій країні, захотів звільнити братів і повернути їм силу. Збудував він центрифугу, яка надала Уранію неймовірної сили. Відчув цю силу у собі Ураній, розірвав пута, знищив ворогів і разом з братами повернувся додому. Зраділи знову люди. Дружно запрацювали і зробили свою країну країною Світла, Добра і Радості. А для братів побудували місто, яке назвали Нетішин. І ніхто із жителів цієї країни ні за що не проміняє своєї оселі із сірою мжичкою та білою хуртовиною, співучої весни й гарячого літа на ті краї, де вічно цвітуть квіти і росте трава. Бо найдорожче для людини те, що рідне.

Ростислав Цісар,

3 клас Вільховецької зош I-III  ступенів           Чемеровецького району Хмельниччини