Так народжуються, живуть і відходять у небуття часописи
Один із старіших часописів нашого краю «Шепетіський вісник» підійшов до столітнього ювілею. Поважний вік, гарний історичний шлях.
Так, він з’явився з нагоди сьомої річниці революції під назвою «Шлях Жовтня» і, звичайно ж, як партійний орган. З висоти сьогодення можна на будь-який манер характеризувати діяльність газети, однак незаперечно, що вона є документом епохи. І в цьому цінність видання. Варто почитати рубрику «Жорна часу», аби зрозуміти широту і напрям проблем, які висвітлювались на сторінках газети. Часопис і до сьогодні є певним знімком з історичного процесу, що відбувається на теренах краю. Шкода, що залишкам журналістського колективу доводиться боротись за існування часопису самотужки.
Свого часу наклад газети сягав 20 з лишнім тисяч примірників при виході чотири рази на тиждень. Сьогодні лише декілька газет в Україні мають такі тиражі.
З 2020 по 2024 рік кількість працівників у друкованих медіа скоротилася на 75% або на 42 тис. працівників. Редакційні обов’язки в місцевих/локальних виданнях замість 5-7 працівників виконують 1-3 працівники. Залишились лише «мастодонти», для яких газетна справа – справа честі. В Нетішині це Галина Косік, в Славуті – Віра Мальчук, в Шепетівці – Світлана Мороз. Низький вам уклін, колеги!
Повертаючись до «Шепетівського вісника», зазначу: це колиска моєї журналістської долі. Саме в цьому часописі двадцять дев’ять років на капітанському містку тодішньої газети «Шляхом Жовтня» відстояв Олексій Данилович Багрій. На його пропозицію скуштувати журналістського хліба відгукнувся я 1984 року.
Було в кого вчитись майстерності, з кого брати приклад. Володимир Вагін, Олександр Царик, Богдан Попський, Світлана Мороз, Олексій Коник. Ці особистості знані у газетному світі. Важко оминути ім’я Віктора Лінника, який весь творчий вік очолював відділ листів.
Олександр Царик не просто колега по літературному цеху, автор численних досліджень з історії краю, досвідчений літератор, але й друг, з яким пройдено велике творче життя.
Ілюстрація - обличчя газети. Костянтин Білозоров щоденно висиджував по кілька годин у фотолабораторії, аби оживити матеріал кореспондентів світлинами. Чотири номери в тиждень: таким був ритм роботи редакції. Після раптової смерті Богдана Попського, редакторські віжки перехопила Світлана Мороз.
Дивуюсь, скільки енергії і оптимізму у її діяльності, яку важку ношу тягне вона на одному ентузіазмі до сьогодні попри негаразди.
Добра і наснаги вам, колеги!
Віктор Гусаров, ветеран журналістики
