Щоб не довелося воювати дітям: енергетик Олександр Франасюк пішов на війну добровольцем

Минулого тижня керівник енергокомпанії Петро Котін у рамках робочого візиту на Хмельницьку АЕС нагородив відзнакою  АТ «НАЕК «Енергоатом» «Вартовий світла» учасника бойових дій, інженера відділу технічного контролю ХАЕС Олександра Франасюка.

Війна – це чоловіча справа: фаховий енергетик пішов на фронт добровольцем

Понад двадцять років Олександр Франасюк працює на Хмельницькій АЕС: розпочав – у 2002 році в цеху теплових підземних комунікацій спочатку інженером, згодом – гідрогеологом. З 2004 року і дотепер працює інженером-контролером відділу технічного контролю. У сфері відповідальності інженера першої категорії Олександра Анатолійовича – операційний та приймальний контроль ремонтних робіт на обладнанні та трубопроводах турбінного відділення першого та другого енергоблоків.

У липні 2023 року успішний енергетик, затребуваний і шанований на роботі, зробив радикальний вибір у житті: пішов добровольцем на фронт. Він, як батько юнака, сказав тоді: «Війна – це чоловіча справа. Її потрібно закінчити нам, дорослим чоловікам, щоб наші діти не знали цієї чорнової роботи». За цей час його син Максим, вступивши до медичного університету, зробив перші кроки у доросле життя.

Перший бій: по штурмовиках одночасно «працювали»  міномети, танки, гради…

Базовий військовий вишкіл старший сержант Олександр Франасюк, псевдо Атом, пройшов на Тучинському полігоні, що на Рівненщині. Ще місяць відточував навички на Харківщині. Службу проходив на Запорізькому напрямку у штурмовій роті. Головний сержант Франасюк фактично виконував обов’язки заступника командира взводу. У його підпорядкуванні було 22 військовослужбовці. «Основна маса бійців давно розміняла п’ятий десяток літ, тому їм непросто було виконувати бойові завдання, які стоять перед штурмовиками, – зачищати посадки, вести бої. Проте вони з честю долали виклики війни», – пригадує командир. Він високо оцінює вмотивованість і згуртованість своїх бійців: не було непорозумінь, конфліктів, кожен був готовий підставити плече.

Бойове хрещення Олександр пройшов поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області. Реальність разюче відрізнялася від усього, що колись чув про ведення бойових дій. Можна тисячу разів проглядати воєнні хроніки, проходити навчання, але смак пороху пізнається лише на передовій. «Перші бої були найстрашнішими. По штурмовиках одночасно «працювали» міномети, танки, гради, летіло все... Поруч гинули побратими», – досі перед очима стоять фрагменти перших зіткнень.

За час несення служби нетішинцю довелося вивчити фронтову географію  Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей, побувати в гарячих точках, які фігурують у кожному випуску новин, – Мар’їнці, Авдіївці, Кураховому…

Військові мешкали за кілька десятків кілометрів від лінії фронту, виїжджали «на нуль» для виконання бойових завдань. Якщо жителі Дніпропетровської, Харківської, Запорізької областей допомагали Збройним силам України, «ждуни» Донеччини мали власну позицію. Олександру Франасюку, до прикладу, довелося дислокуватися у прифронтовому Кураховому. Там місцеве населення говорило у вічі українським солдатам: «Пока вас нє било, нас нє обстрєлівалі»…

А на Дніпропетровщині, як пригадує військовий, справа була зовсім іншою. Місцеві для бійців принесли електроплитку й у перервах між бойовими завданнями Олександр куховарив. Зізнається, що вдома кухню обходив стороною, а на фронті зміг би й китель «МайстерШефа» приміряти – готував супи, борщі, картоплю з м’ясом, плов та інші витребеньки.

Якщо чогось не вистачало – допомагали нетішинські атомники

Взвод, у якому служив Олександр Франасюк, отримував належне військове забезпечення. Якщо чогось не вистачало – допомагали нетішинські атомники, громадська організація «Енергія наших сердець», колеги з ВТК, адміністрація філії «ВП ХАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом». «З Нетішина на передову надходили засоби індивідуального захисту, зв’язку, дрони, медикаменти, зрештою – все, що просив», – з вдячністю  пригадує чоловік. Адже навіть одягнувши погони, він продовжував бути з когорти енергетиків. Колеги з відділу технічного контролю Хмельницької АЕС телефонували щодня.  Найдовші розмови, напевно, були з керівником підрозділу Олександром Шийкою – це й психологічна розрада, чоловіча підтримка, зв’язок зі світом атомників, у якому боєць жив нещодавно.

«На війні дві біди – росіяни й миші»

Кров, страх, смерть, бруд, часто нелюдські умови проживання не зламали українських військових, зокрема й нашого співрозмовника. Армія навчила їх виживати у чистому полі.  Адже яким би не було забезпечення, солдати на фронті  мусять володіти навичками скаута. Українці створювали затишок у підвалах, закутках напівзруйнованих будинків, землянках. Інженери, серед яких і наш енергетик, проводили світло у бліндажі, нашвидкоруч облаштовували обігрівачі у сирих закинутих помешканнях. Сумуючи за домашнім теплом, підгодовували котів, собак, які, лікуючи зранені душі, горнулися до людей. Олександр Анатолійович з усмішкою згадує песика Ведмедика, який добряче од’їв боки на солдатських харчах. Бо українські бійці щедро ділилися армійським пайком з чотирилапими, які несли службу поруч з ними.

«На війні дві біди – росіяни й миші», – саме так без тіні усмішки стверджував фронтовик. У бліндажі він підвішував рюкзак на два метри над землею – гризуни діставалися й туди. Обгризали окуляр тепловізора, сигарети, а ось шоколад – не чіпали. Бувало, що миші діставали старшого сержанта Франасюка настільки, що той брав каремат, спальник та йшов у дощ ночувати на сирій землі.

Отримав осколкове поранення в голову та втратив око

У жовтні 2023 року в населеному пункті Роботине Запорізької області Олександр Франасюк отримав осколкове поранення в голову та втратив око. «Було ще темно, як зайшли в посадку. Раптом відчув сильний удар в голову, дзвін у вухах, спалах перед очима, – розповідає про один з найважчих фронтових днів. – Відразу не зрозумів, що сталося. Впав на коліна, помацав – руки-ноги цілі. Подумав, що контузія. Та згодом відчув, як з ока почала текти кров, зрозумів, що поранений».

У Запорізькій обласній лікарні Олександру видалили око. Після двох тижнів у медзакладах Дніпра чоловік повернувся до виконання бойових завдань на передову.

Та часом старшому сержанту Олександру Франасюку було легше дивитися смерті в очі, ніж повідомляти чорну звістку родині загиблого. Змучені формулюванням «зниклий безвісти», родичі телефонували у частину і просили хоча б якусь інформацію. Доводилося розпитувати побратимів, можливо, хтось бачив момент загибелі. Двічі нетішинець передавав вдовам особисті речі Героїв…

Вартовий світла в енергетичному строю

Ретроспектива війни назавжди залишиться у свідомості Олександра Анатолійовича. З часом деякі фрагменти зітруться, інші навпаки – набудуть чіткості. Досі чоловіка переслідує сон з одним і тим же сюжетом: ворог наступає, точиться бій, а в його бійців закінчуються снаряди…

Після лікування та реабілітації Олександр Франасюк продовжив службу у Вижницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У жовтні 2024 року звільнився зі служби у званні старшого сержанта та повернувся на роботу у філію «ВП «Хмельницька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом». «Найкращою соціалізацією після демобілізації для мене стало повернення на робоче місце, до виконання звичних виробничих завдань, у коло відданих справі колег. Бо сьогодні справжньою проблемою стало те, що багато фронтовиків повертаються і не можуть знайти себе у цивільному житті», – підкреслює колишній військовий, а нині знову інженер-контролер І категорії відділу технічного контролю Хмельницької АЕС. Користуючись нагодою, він дякує колективу енергетиків, який підтримував його під час виконання бойових завдань на фронті. Не залишив і після комісування.

Озираючись назад, Олександр Франасюк стверджує, якщо буде потрібно – знову стане на захист Батьківщини: «Молоді не варто бачити жахів війни, перемогти російських окупантів – справа чоловіків». Відзнака  «Вартовий світла» займе належне місце серед його  бойових нагород, адже вона засвідчує, що в Енергоатомі пам’ятають учасників бойових дій та цінують внесок кожного у Перемогу.

Лариса Власюк