Професія будівельника завжди була шанована у народі. Сьогодні важко порахувати, скільки всіляких споруд було зведено за  участю Володимира Івановича Кандабаєва. Своє  життя він присвятив будівельній справі, якою опікується  в даний час вже в  якості начальника ремонтно-будівельного управління ЕРП  ХАЕС.

Приводом для сьогоднішньої розповіді про майстра будівельної справи  стала кругла дата, яка  тихо і непомітно, без зайвої метушні підкотилася  до його життєвого порогу.

Народився Володимир Іванович у місті Іркутську.  1954 року батьки приїхали на будівництво Ворошиловградської ДРЕС і обрали собі  місто з досить таки милозвучною та мрійливою назвою Щастя. Після закінчення школи не вагаючись у виборі майбутньої професії Володимир   стає студентом Ворошиловградського політехнічного технікуму, після закінчення якого отримує диплом техніка-будівельника циві­льного та промислового будівництва.

Подальша трудова біографія ювіляра тісно і нерозривно пов’язана з будівельною справою. Спочатку це  був Донбас, де Володимир  після  строкової служби влився у трудовий колектив будівництва Ворошиловградської ДРЕС. Згодом, враховуючи організаторські і професійні здібності молодого спеціаліста, керівництво будівельного тресту запропонувало йому очолити дільницю на Зуївській ДРЕС.  Там він працював до 1981 року, набираючись досвіду, опановував секрети будівельного ремесла, які згодом знадобляться на новій будові.  Сталося так, що одного разу він позна­йо­мився з  А. І.Третяком, який  свого часу жив і працював на Донбасі і на той момент був у відрядженні на Зуївській ДРЕС. Він з великим захопленням розповів про нову масштабну будову на Хмельниччині,  про живописну місцевість, реальні перспективи працевлаштування та отримання житла.

Володимиру перехопило дух, коли після тривалого переїзду він вперше ступив на славутську землю. Тут було все незнане і незвідане, дихалось на повні груди. Природа сама підказала, що кращого місця годі шукати.  Під час відвідин Нетішина він прийняв остаточне рішення про переїзд на будівництво атомних енергоблоків  на Поді­ллі. Роботи з будівництва міста-супутника АЕС та й самої атомної станції тільки розпочиналися, і поле для самореалізації було безмежним. І вже за рік, на початку 1981-го, молодий перспективний будівельник очолив  одну з дільниць Управління будівництва ХАЕС. 

Роботи вистачало. Будівництво велось за чіткими планами, графіками. Контроль здійснювали пар­тійні, комсомольські, профспілкові органи. Під особливим контролем було соціалістичне змагання між  організаціями, дільницями, ланками … Часу на розкачування не було. Було тільки одне бажання – вкластися у відведені терміни, адже від цього залежала повага та шана в колективі, зарплата,  матеріальна винагорода. Завершений об’єкт змінювався новим будівельним майданчиком. Здається, що все це було ніби вчора – наради, звіти, рапорти...

Спливли роки, залишивши позаду романтику, ентузіазм, юнацький запал, всілякі духовні цінності, що були притаманні молодим буді­вельникам 70 – 80-х років минулого століття.

За роки трудової діяльності на різних об’єктах та посадах в Нетішині В. Кандабаєв знайшов багато товаришів та друзів. Тут зросли його сини Руслан та Олег, які вже мають свої сім’ї та виховують власних дітей, продовжуючи трудову династію в колективі ХАЕС.  Крім вирішення суто виробничих проблем Володимир Іванович веде активну громадську роботу, вже другу каденцію він представляє ХАЕС як депутат Нетішинської міської ради від  соці­алістичної партії.

Майже два десятиліття В. І. Кандабаєв очолює ремонтно-будівельне управління ХАЕС (на початковій стадії це був ремонтно-будівельний цех – з1992 р.).  Сьогодні на колектив РБУ ХАЕС покладено обов’язки  постійного догляду за будівлями промислової та адміністративно-господарської зони.  Функціонування підрозділу  повною мірою залежить від виробничих потреб ХАЕС.  Основне навантаження припадає під час щорічних планово-попере­джу­вальних ремонтів. Багато зусилля спрямовується на підготовку до осінньо-зимового періоду.

У ремонтно-будівельному управлінні енергетичного підрозділу за два десятиліття склались хороші виробничі традиції. Висококваліфікованих працівників не бракує. Колективу під силу виконання складних виробничих завдань.

Ще багато можна розповісти про шановану людину. Але напевно про нього будуть доречні слова тих, хто працював поруч не одне десятиліття.

 Б. М. Філяєв (на початку буді­вництва начальник відділу праці та зарплати УБ ХАЕС, до виходу на пенсію – начальник планово-економічного бюро РБУ ХАЕС):

  - За двадцять  п’ять років знайо­мства  у мене залишились  тільки добрі спогади від спільної праці в УБ ХАЕС і на ХАЕС.

В УБ ХАЕС Володимир Іванович був начальником ді­ль­ниці з оздоблення об’єктів житла та соцкультпобуту, згодом – головним інженером комплексу. Активно займався питаннями соцзмагання.   Керований ним колектив дільниці, до якого входили на той час знамениті бригади В.П. Бобрової та В.Ф. Палкіної, постійно був лідером у змаганні з виконання виробничих показників та якості робіт, своєчасно вводив житло в експлуатацію.

Працюючи головним інженером комплексу, широко впроваджував передові методи технології ведення оздоблювальних робіт підрядним методом праці, був принциповим до себе та  підлеглих в питаннях трудової та виробничої дисципліни, якості виконаних робіт.

Після реорганізації УБ ХАЕС та переходу на ХАЕС в ремонтно-буді­вельний підрозділ, яким він опікується в даний час, всі наші зусилля були спрямовані на удосконалення структури РБУ та ефективнішого впровадження нових технологій.

Слід відмітити вимогливість Володимира Івановича до підлеглих щодо дотримання дисципліни. Разом з тим він був і залишається авторитетом в колективі, чітко і своєчасно приймає рішення щодо вирі­шення проблем, які виникають в колективі і  завжди переживає за кожну невдачу.

А. І. Третяк (на початку будівництва заступник начальника з кадрів та побуту УБ ХАЕС, в даний час - начальник дільниці №4 РБУ ХАЕС):

- На будівництві Хмельницької АЕС я з червня 1978 року. За своїми службовими обов’язками мені досить часто  доводилось подорожувати Україною в пошуках спеці­алістів та робітників для будівництва АЕС. Неодноразово  бував  і на Донбасі, де на той час працювало багато висококваліфікованих спеці­алістів будівельної галузі. За третім, а можливо за четвертим моїм приїздом, я побував на будівництві Зуївської ГРЕС-2, звідки були переведені кілька спеціалістів, і зокрема В. І. Кандабаєв. У  виборі я не помилився. За роки трудової діяльності на будівництві ХАЕС та на посаді начальника РБУ ХАЕС, він виріс до хорошого керівника, вмілого органі­затора, фахівця своєї справи. Він неодноразово був відзначений   різноманітними нагородами за вагомий внесок у розбудову міста та будівництва ХАЕС.  Він хороша лю­дина і заслуговує на пошану від мешканців Нетішина, адже в розбудову міста вкладена вагома частка його праці, частка його молодості і душі.

В. З. Празднов (на початку буді­в­ництва начальник обласного  профспілкового штабу, до виходу на пенсію – головний інженер РБУ ХАЕС):

- Вся моя трудова біографія на будівельних майданчиках міста, а згодом робота у РБУ ХАЕС тісно переплетена з трудовою біографією Володимира Івановича. Вже з перших кроків на будові ХАЕС він проявив гарні організаторські здібності. За незначний проміжок часу колектив житлово-будівельної дільниці №2 УБ ХАЕС кількісно виріс втричі і склав більше сотні працюючих. У його колективі  сформувались і досягли вагомих успіхів у соцзмаганні бригади В. П. Бобрової та В. Ф. Палкіної. Знаний маляр-штукатур з цього колективу Р. Пономаренко завдяки сумлінному ставленню до роботи та високим виробничим показникам згодом очолила бригаду малярів. Практично всі житлові будинки, які були побудовані до пуску першого енергоблока, були оздоблені робітниками ЖБД №2 УБ ХАЕС, яку очолював В. І. Кандабаєв.

Після переходу на роботу на ХАЕС він взяв на себе велику відповідальність з реорганізації підрозділу. Створив дієздатний професі­йний колектив, якому під силу вирішувати досить складні завдання. І він це доводить вже не один рік на ввірених йому ділянках роботи.

Щиро бажаю шанованому ювіляру здійснення сміливих задумів та міцного здоров’я на довгі роки.

 Підготував Віктор Войковський

Фото Валерія Валуєва