Бобри не знають перепочинку…
Відомо, що здавна у нашій місцевості водилися бобри. Тотальний наступ індустріалізації змусив їх на певний час піти у «підпілля». Принаймні десять років тому про відновлення популяцій бобрів у нашій місцевості знали хіба-що мисливці. Але згодом ці тварини про себе заявили, як мовиться, не словом, а ділом – поблизу Хмельницької АЕС на водоймах почали з’являтись водяні перепони, так звані запруди. Працівники електростанції, її гості, стали свідками значної активності бобрових сімей на дренажному каналі, який знаходиться неподалік пожежної частини та навчально-тренувального центру станції за кількасот метрів від першого енергоблока. Тут знову можна спостерігати повалені дерева. Стовбури нагадують старанно заточені олівці.
Дренажний канал знаходиться під опікою працівників гідротехнічного цеху електростанції. Під час оглядин території «володіння» бобрів випала нагода поспілкуватись із начальником ГТЦ Віктором Турицьким.
- За словами старожилів, - розповідає Віктор Іванович, - у нашому регіоні бобри мали значну популяцію. Цьому сприяли гарні кліматичні та географічні умови. Річки були повноводними, а біля них – вдосталь рослинної їжі. Ідилія у житті бобрів тривала не довго. У них з’явився ворог – людина. Велике її бажання споживати делікатесне м’ясо та носити вишуканий хутряний одяг поставило тварин на межу виживання. Не випадково ще за часів Радянського Союзу бобрів було взято під охорону держави. За їх захист виступає і законодавство незалежної України. Свого часу біля села Дорогоща сім’ю бобрів зафіксували робітники, які споруджували дамбу водосховища і дренажний канал. За чверть століття кількість тварин значно зросла.
Вперше із діяльністю бобрів на території Хмельницької АЕС представникам місцевих ЗМІ випало познайомитись років шість тому. Екскурсію на дренажний канал, який є складовою системи обслуговування водосховища електростанції, провів майстер дільниці гідротехнічних споруд гідротехнічного цеху Віктор Кравчук. За його словами, для експлуатації електростанції дренажний канал має велике значення - в ньому накопичується вода, яка природнім шляхом просочується через основу дамби ставка-охолоджувача, а потім за допомогою спеціальних насосів повертається до станційної водойми. За дренажним каналом здійснюється постійний ретельний догляд. Він повинен відповідати всім технологічним вимогам. Відтак життєдіяльність кількох сімей бобрів стала суттєво заважати нормальній його експлуатації. Вони, зазвичай, будують загати, від яких піднімається рівень води. Працівники гідротехнічного цеху змушені постійно їх розбирати. Але своєрідна «пауза» триває не довго: через певний час творіння бобрів – гребля - з’являється в іншому місці.
Розглядаючи загату, можна подивуватись вродженій будівельній майстерності бобрів. Віти та стовбурці дерев тісно сплетені між собою і тримаються на палях, застромлених у дно. Для більшої ефективності своєї дамби її основу бобри змащують глиною та землею. Такі споруди можуть бути висотою до двох метрів, а довжиною – кілька десятків. Піднімати рівень води бобрів змушують умови їх життя. Біля водойм із течією вони мешкають у норах, вхід до яких знаходиться під водою. Традиційно у кожної оселі входів декілька і вони обладнані системою складних лабіринтів. Саме ж «помешкання» обов’язково знаходиться вище рівня води принаймні на сантиметрів двадцять. На території, яка не придатна для спорудження нір, бобри влаштовують хатки, які роблять із хмизу та обмащують його глиною. Таке житло має конусоподібну форму, його висота може сягати двох метрів. Хатка для бобра стає надійним прихистком.
Під час оглядин дренажного каналу в районі пожежної частини Віктор Турицький зауважив, що не зважаючи на те, що працівникам гідротехнічного цеху постійно доводиться розбирати водяні загати, бобри не залишають облюбовану територію. Вони, напевно, змирились із таким співіснуванням.
-У цьому дренажному каналі, - каже Віктор Іванович, - ми загат не розбираємо, їх декілька. Кожна належить окремій сім’ї. Бобри почувають себе комфортно, звикли до руху автотранспорту, присутності людей. Найголовніше, що їм не дошкуляють так звані браконьєри, адже територія ретельно охороняється. А «діяльність» бобрів, як мовиться, видно неозброєним оком – навкруг лежать обгризені дерева. Ми їх намагаємось не прибирати. Хай буде видно кожному, як поводять себе мирні природні будівельники.
У присутності бобрів біля Хмельницької АЕС є й інші позитивні аспекти. Принаймні це свідчить про нормальну екологічну обстановку довкілля, бо ці тварини у непридатному середовищі існувати не хочуть.
За інформацією зоологів, бобри живуть порівняно недовго – від 10 до 17 років. Але весь час вони змушені за допомогою деревини заточувати свої зуби, які, як і у більшості гризунів, ростуть дуже швидко.
Про діяльність бобрів на території Хмельницької АЕС відомо для багатьох жителів регіону. Ця тема є популярною серед учасників конкурсів дитячих малюнків «Атомна енергетика і ми». Деякі юні художники залюбки зображали бобрів на фоні енергоблоків електростанції. Не обійшли тему присутності цих тварин і юні науковці, які готували конкурсні роботи – реферати. Кілька років тому Олексій Стефанович під час навчання у Нетішинськой ЗОШ №4 при підготовці до заключного етапу Всеукраїнського конкурсу рефератів з ядерної енергетики та ядерної фізики обрав тему: «Особливості існування бобрів поблизу промислової зони Хмельницької АЕС». Реферат схвально було оцінено компетентним журі, бо юнак статистичні дані поєднав із свідченнями працівників електростанції, які відповідають за експлуатацію гідроспоруд і постійно стикаються із життєдіяльністю бобрів. Про місцевих природніх будівельників у конкурсному рефераті розповіла учениця Нетішинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 Тамара Порада. За її дослідженням, у 2009 році біля Нетішина нараховувалось 110 бобрів.
Біля Нетішина можна побачити не тільки бобрів, а й різних птахів. За словами місцевого жителя Віктора Бондарця, відомого своїм захопленням орнітологією та фотографуванням пернатих, на водосховище електростанції прилітає майже два десятки їх видів. Більшість з них знаходиться під охороною держави. Великий інтерес місцевих жителів прикутий до появи лебедів. Кілька років тому на одному з них працівники гідротехнічного цеху помітили пластикове жовте кільце з написом «65 ТР». Завдяки зусиллям наукового співробітника Інституту зоології Національної Академії Наук України Геннадія Фесенка вдалося встановити, що лебідку було окільцьовано на озері Балатон в Угорщині.
Наявність різноманітної фауни у нашій місцевості змушує багатьох місцевих жителів бути більш відповідальними за стан нашого довкілля, учитися співіснувати у гармонії з природою.
Олександр Шустерук
Фото автора
