Війна не закінчена, поки живий хоч один солдат. Нещодавно відзначив 110-річчя  останній чоловік-ветеран Першої світової війни британець Клод Чоулс.

Ветеранів Великої Вітчизняної в містах і селах України вже можна перерахувати на пальцях. Невмолимий час вибиває їх повзводно і поротно, віддаляючи від нас війну, але прибавляючи скорботу за батьками, дідами і прадідами.

Гортаю список учасників бойових дій, що мешкали у Нетішині  1994 року.  Сто три прізвища. Сьогодні у списку менше двадцяти. Це враховуючи, що чимало колишніх солдат прибуло у місто останнім часом, аби розділити старість з дітьми та онуками. З ними відходить епоха, трагічна і героїчна водночас. З їх відходом у вічність зменшуємось ми, бо стоїмо тепер не поруч з велетнями, що побороли фашизм, а у власному «одномірному» строю. А нам конче необхідно утримувати висоту, зайняту солдатами Великої Вітчизняної.

У вікопомний День Перемоги нетішинці традиційно несуть квіти до пам’ятника загиблим, що у старій частині міста. Скорботний мітинг-реквієм проходить за звичним сценарієм. Лише біля обеліска щоразу меншає тих, хто пройшов курними дорогами війни. Про звитягу колишніх солдат і високу повагу до подвигу в ім’я миру цього разу говорили секретар міськради Микола Степаненко, генеральний директор Хмельницької АЕС Микола Панащенко, голова правління ПАТ УБ «ХАЕС» Дмитро Оцабрика, голова Ради ветеранів міста Валерій Шеліванов.

Все довшим стає мартиролог, який зачитують ведучі мітингу, аби згадати поіменно загиблих, пропалих безвісти, закатованих у концтаборах. В «Книзі пам’яті і поваги. Нетішин. Солов’є. 1939 – 1945 рр.» понад п’ятсот прізвищ. А взагалі на Славутчині фашисти повністю спалили шість сіл – Волицю, Губельці, Сільце, Голики, Хоровицю та Минь­ківці. Сумнозвісний «Грослазарет» у Славуті розділив страшну славу Бухенвальда, Саласпілса та Освєнціма і фігурував на Нюрнберзькому процесі в якості свідчень нелюдської жорстокості фашизму.

Але ж загасити любов до волі неспроможні найстрашніші тортури. На фронтах війни нетішинці виявляли зразки героїзму і відваги. Не корились і в тилу у ворога, створюючи підпільні групи, партизанські загони. Саме неподалік Нетішина на Лисій горі знаходилась одна з партизанських стоянок. Тут у день Великої Перемоги завжди велелюдно. І цьогоріч на місці партизанської стоянки та загибелі кількох відважних месників відбулись урочистості. Прозвучав і військовий салют, якого завжди чекає малеча, аби підібрати вистріляні гільзи.

Хочеться, щоб на цій землі надалі звучали лише салюти радості.

Віктор Гусаров