На рідній сцені Денис Смірнов
Флейтист Денис Смірнов - вже ім’я в музичному світі України. Нині він – соліст Національного президентського оркестру України, лауреат міжнародних конкурсів, асистент-стажист Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Підвалини його майстерності закладалися у стінах Нетішинської школи мистецтв, в якій він днями відзвітував сольним концертом.
Коли звучала флейта - зал затамовував подих. Денис Смірнов виконував твори Телемана, Вівальді, Массне, Боллінга, а також авторський твір дружини Маргарити – «Радість». Йому акомпанували мама та дружина. У залі були присутні ті, хто пам’ятав перші кроки Смірнова у музиці, а були й ті, хто робив їх разом із ним. «Здавалося, що співала не флейта, а Денисова - душа», - поділилася враженням завідувач фортепіанним відділом Людмила Деркач. Свою вдячність музиканту висловила й Іванна Олійник, педагог-організатор зош №2, де Денис Смірнов здобував середню освіту. Та, напевне, найбільшу гордість відчувала викладач, яка заклала ази Денисової майстерності, Іванна Сиваківська. На концерті були присутні її учні, для яких Денисів приклад – певний життєвий орієнтир. Ведучою концерту була Інна Доля.
- Денисе, з якими емоціями ви, професійний музикант, виступали на сцені школи мистецтв, перед своїми першими вчителями?
- Завжди приємно грати у стінах рідної школи. Тим більше сольний концерт. Дуже дякую Іванні Миколаївні за запрошення, а нетішинцям – за інтерес до класичної музики.
Під час виступу ловив себе на думці, що тут хвилююся більше, ніж на столичній сцені.
- Чим живе сьогодні Денис Смірнов?
- Музикою. Сім’єю. Дякую Богові за них, за цікаву, творчу роботу.
- Що є запорукою успіху?
- Успіх прийде тоді, коли ти живеш музикою. Вона для тебе – і робота, і відпочинок.
- Які ставите перед собою цілі?
- Звичайно, є ще куди рости. Хочеться більше сольних виступів. Мрію, що через кілька років організуємо сімейний концерт.
- Тож не проти, аби Ваші діти продовжили сімейну справу?
- Звичайно. Наскільки професійно вони будуть займатися музикою, залежатиме від їхніх прагнень і вподобань. Хотілося б, аби Євгенія грала на арфі.
- Цьогоріч школа мистецтв відзначає ювілей. Що побажаєте з нагоди свята учням, викладачам?
- Наша школа мистецтв відома не лише в області, але й в Україні. Навіть викладачі консерваторії знають наших музикантів, викладачів і високої про них думки. Бажаю і надалі так тримати, а також – більше талановитих дітей та батьків, які б хотіли бачити своїх дітей музикантами.
Леся Ліщенко
