На крилах суму…
Говорити про Ольгу Мороз у минулому часі мало що незвично, - боляче. Вона фонтанувала життєрадісністю, жила високими мріями щодо змін у суспільному житті, була підсилювачем емоцій, трансформуючим елементом різнобічних уподобань нетішинців. Вона не завжди була комфортною у спілкуванні, бо мала власні переконання, подекуди відмінні від усталених в громаді поглядів, вміла їх відстоювати і пропагувати на сторінках видання, що волею долі стало прихистком її останнього дванадцятирічного життєвого циклу. Вона була з племені прямоходячих, її неможливо було «нагнути». Але просто впертою вона також не була: аргумент змінював її, журналістська справедливість панувала над усім.
Перше знайомство з Ольгою Мороз відбулось ще тоді, коли вона була педагогом у зош №4. Захід був емоційним і по-шкільному вивіреним. Пригадую, що не втримався аби не написати кілька поетичних рядків, з яких пам’ятаю: «Але вела урок дочка Мороза, у якої бісики в очах». З цими «бісиками» вона працювала керівником прес-служби міського голови і з ними ж починала редакторський шлях у «Нетішинському віснику». На момент призначення Ольги Михайлівни керівником поважного видання, було чимало колізій у журналістському середовищі міста. Вона неодноразово згадувала, що автор цих рядків не відвернувся і сприяв становленню її як редактора. Згодом у характеристиці-рекомендації до вступу О.Мороз у Національну спілку журналістів України зазначалось: «Має хист до письма, наполеглива, здібний організатор. Грамотна, ерудована, схильна до аналізу. Матеріали різножанрові, глибокого змісту. Часопис за її часів набув гарного вигляду, збільшився у обсязі».
Подальший шлях колеги відповідав усім критеріям, означеним у цій характеристиці. І, як мовиться, весь її творчий доробок на видноколі, він у кожному з понад 600 номерів часопису, редагованому Ольгою Мороз. І він залишиться на скрижалях Історії міста, в нашій пам’яті. Земля тобі пухом, колего.
Віктор Гусаров, секретар міської організації Національної спілки журналістів України
