"Оновлена" Енергетична стратегія: із претензією на реформи
Українська енергетика
Оновлена Енергостратегія України до 2030 року, опублікована Міністерством енергетики та вугільної промисловості, є свідченням економічної скрути і невідповідності амбіціям. Наступні 17 років принесуть населенню вищі тарифи на газ, тепло і електрику, незмінно застарілу теплову генерацію та спрацьовану атомну. Прийдешні власники державних шахт ще довго виснажуватимуть державний бюджет новими дотаціями, а із власним газом українці, що доживуть до 2030 року, дихати вільніше не стануть. Хоча є і позитиви. Для прикладу, "зеленій" енергетиці дозволено зрости в потужностях до 12,6%, а до планів газової незалежності додано старі-нові можливості з диверсифікації.
Електроенергетика
Згідно зі стратегічними постулатами документу, у сфері електроенергетики України першочерговими є: термінова модернізація ТЕС, подовження терміну експлуатації АЕС, інвестиції у модернізацію й розширення електромереж, введення в експлуатацію нових генеруючих потужностей.
Попри заявлений пріоритет, модернізацію ТЕС розробники стратегії запланували здійснити у 2018-2030 роках, і лише за умови максимального використання вітчизняного вугілля в якості палива для нових або модернізованих блоків. Означене "покращення" передбачає введення 9 ГВт нових потужностей, заміну спрацьованого обладнання та перехід на когенераційне виробництво - сумарною вартістю 154 млрд грн. Щоправда, пошук грошей на модернізацію доручено новому власнику, привнесеному цьогорічною приватизацією. У Міненерго йому обіцяють змінити систему тарифоутворення для виробництва, передачі та постачання тепла.
Атомній генерації пророкують шлях стабільності та вичікування. Країна зосередиться на продовженні строків експлуатації 11 діючих енергоблоків, між тим будуючи ХАЕС-3,4 і плануючи виготовлення вітчизняного ядерного палива (йдеться про розвиток уранового та цирконієвого виробництв). Позаяк, атомникам залишили й крихту надії: у документі постульовано можливість будівництва і запуску двох нових енергоблоків, однак у далеких 2030-х роках.
Куди дійсно Україна вкладатиме кошти - то це в будівництво маневрових потужностей (ГЕС, ГАЕС) та електромереж. Так, у сфері гідроенергетики до 2015 року заплановано ввести в дію перші черги Дністровської й Ташлицької ГАЕС, перший гідроагрегат Канівської ГАЕС; до 2020 року - завершити будівництво Ташлицької, Дністровської ГАЕС, розширити Каховську і Теребле-Ріцьку ГЕС. Що стосується магістральних мереж, то до 2030 року має бути сформовано дві транзитні магістралі напругою 750 кВ – південну (ХАЕС – ЗАЕС) і північну (РАЕС – ПС Донбаська). Примітно, що усе згадане будівництво за масштабом і витратами заплановано поділити з приватними партнерами.
Позитивною новиною для сектору відновлюваної енергетики є збільшення частки ВДЕ у загальному балансі встановлених потужностей до рівня 12,6% (з можливістю збільшення), що відповідає зобов'язанням України в Енергетичному Співтоваристві та узгоджується з розробленим Держенергоефективності Національним планом дій з відновлюваної енергетики до 2020 року.
На додачу Міненерго пообіцяло електроенергетикам до 2014 року ліквідувати перехресне субсидування між групами споживачів, а протягом наступних 5-10 років наблизити ціни на електроенергію до рівня ринкових цін на лібералізованих ринках ЄС.
Вугільна промисловість
Головним пріоритетом для шахтарів у оновленій Енергетичній стратегії названо повне забезпечення попиту на вугілля шляхом збільшення економічно ефективного видобутку: енергетичного вугілля - до 75 млн. т на рік, коксівного - до 40 млн. т на рік. Але, до проголошеного пріоритету одразу ж додали умову - максимальна приватизація та подальше закриття неприватизованих збиткових шахт.
Державним шахтам ставлять у приклад об'єкти, приватизовані ще у 2010 році - мовляв, собівартість продукції останніх була удвічі нижчою. Відтак, єдиним виходом є "термінове створення умов залучення приватних інвестицій у галузь шляхом приватизації та застосування механізмів державно-приватного партнерства". Натомість галузі обіцяють ріст попиту на вугільну продукцію в тепловій енергетиці, металургії, комунальній енергетиці, а також поглибленій переробці вугілля. Зокрема, в разі завершення будівництва 4 заводів для виробництва синтетичного газу і водовугільного палива, у 2017 році гірникам створять додатковий попит на 10 млн. т вугілля.
Крім того, для підвищення інвестиційної привабливості в процесі приватизації Міненерго пропонує новий і унікальний механізм п’ятирічної державної підтримки для викуплених вуглевидобувних підприємств. До того ж, план ліквідації ДП "Вугілля України" мають доповнити поетапним впровадженням біржової форми торгівлі сировиною. Після впровадження усіх означених кроків і модернізації шахтного фонду інвесторами, на думку розробників стратегії, у 2020 році почнеться період стабільного зростання вугільної галузі.
Нафтогазова сфера
Україна до 2030 року, за прогнозом оновленої Енергостратегії, споживатиме 49 млрд. кубометрів газу на рік (для порівняння, у 2013 році споживання становило 50,36 млрд. кубометрів). Зменшення використання "блакитного палива" відбуватиметься здебільшого за рахунок промисловості та населення. І якщо у першому випадку вирішальну роль гратиме очікуване підвищення енергоефективності виробництва, то причини ощадливості пересічних українців визначено дуже конкретно. Документом передбачається підвищення цін на газ, скорочення чисельності населення і зменшення частки газифікованих квартир у містах за рахунок обмеження підключення нових будинків до газової інфраструктури (будуть підключатися не більше 10% нових будинків).
Зазначимо, що відповідно до задуму розробників, основну роль у зменшенні споживання газу повинна зіграти держава - за допомогою використання прямих методів регулювання, а також непрямого стимулювання учасників ринку. При цьому, газові "апетити" бюджетного та комунального секторів, замість меншати, будуть за планом лише зростати.
У фінальну версію Енергостратегії потрапило також положення про можливості диверсифікації газових постачань шляхом імпорту СПГ разом із побудовою регазифікаційного терміналу. В якості альтернативного варіанту пропонується також імпорт "блакитного палива" з Азербайджану через газопровід "Білий потік" або у зрідженому вигляді через СПГ-термінали. Зрештою, названо і вже випробувані постачання газу в реверсному режимі (маршрутом Німеччина-Чехія-Словаччина або Туреччина-Болгарія- Румунія).
Примітно, що навіть у базовому сценарії майбутнє української ГТС у планах Міненерго виглядає досить песимістичним - при зниженні обсягів транспортування незадіяні об’єкти ГТС можуть бути виведені з експлуатації, надалі працюватимуть лише завантажені ділянки. В якості можливого рішення такої проблеми пропонується створення консорціуму за участі "стратегічних інвесторів" і збереженням контролю з боку держави.
Водночас розробники оновленої Енергостратегії вважають, що ринок нафтопродуктів України до 2030 року помірно зростатиме. Для прикладу, попит на світлі нафтопродукти має досягти 17,4 млн. т, що передбачає середній темп зростання приблизно у 2,7% на рік. Стосовно сумішевих палив, автори документу безапеляційно переконують, що сучасний рівень розвитку технологій дозволяє практично будь-яким двигунам споживати бензин із 10% етанолу, а також дизельне паливо із 7% біодизеля. Відтак, до 2020 року має відбутися перехід на використання бензину з вмістом 10% етанолу (15% - до 2030 року), і потребуватиме всього 6-8 млрд грн. інвестицій.
