Скільки нас було на межі XIX – XX століть?
В усі часи будь-яке село, це, насамперед, його люди: багаті й менш заможні, кріпаки й вільні, радісні чи сумні… В середині ХХ ст. французький учений Фернан Бродель закликав істориків до «вивчення людей у тісному зв’язку з землею, яка їх на собі несе і живить». Природно, що діяння людей без історії землі, й історія краю без людських доль у своїй глибинній суті неповноцінні. Отож, якщо про минувшину Нетішина загалом ми, хоч у загальних рисах, щось та знаємо, то на часі дізнатися більше про селян, які зростали, працювали, сіяли хліб, виховували дітей, відходили у вічність із нетішинської землі.
«Вивчаючи людей», спробуймо насамперед з’ясувати, яким було число мешканців у селі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Для сучасної людини така проблема може здатися доволі простою: чи не достатньо взяти потрібний статистичний довідник, відшукати в ньому Нетішин і занотувати до записника кількість його мешканців? У такій відповіді дійсно є резон, хоча, як і в більшості неважких справ, тут є свої нюанси. Тож для початку візьмімо до рук імперське видання «Список населенных пунктов Волынской губернии (по состоянию на 01.01.1910 г.)», опубліковане в Житомирі у 1911 році. Згідно з довідником, на 1 січня 1910 р. у с. Нетішині Острозького повіту налічувався 301 двір та проживало 1835 мешканців.
Щоправда, приведеному статистичному повідомленню існує, принаймні, одна альтернатива. В Державному архіві Житомирської області зберігаються порічні статистично-інформаційні зведення щодо Нетішинського православного храму, котрий того часу називавсь ім’ям Георгія Побідоносця, та місцевої церковно-приходської школи. Передаючи до Житомира, центру Волинської губернії, відповідні відомості, нетішинський священик Феодосій Іванович Зелінський та учитель Пилип Денисюк зазначили, що в 1910 р. у селі проживало 1686 чоловік і налічувалось 216 3/4 двора.
Між числами неозброєним оком помітна доволі суттєва відмінність. Котре ж значення правдиве? Чому таке протиріччя? Відповісти на поставлені запитання непросто, а в нашому випадку навряд чи взагалі можливо. Допоки не буде віднайдено ще якогось авторитетного джерела, доведеться задовольнитись припущенням, хоча й воно мусить бути обґрунтованим. Продовжимо тим, що інформаційно-статистичні повідомлення про нетішинський храм, його мирян і школу надходили до губернії й наприкінці ХІХ, і на початку ХХ століть. Придивімось, які цифри нетішинської людності представлено в них.
Отже, 1896 рік: у Нетішині проживало 539 чоловіків і 564 жінки та налічувалось 134 3/4 двора. Протягом наступних років цифри були відповідно: 1897: 552 і 586, 138; 1898: 550 і 585, 137 1/2; 1899: 562 і 588, 140 1/2; 1900: 570 і 594, 142 1/2; 1901: 573 і 591, 143 1/4; 1903: 604 і 606, 151; 1904: 619 і 626, 154 3/4; 1905: 627 і 613, 156 3/4; 1906: 641 і 627, 160 1/4; 1908: 656 чоловіків і 643 жінки, 164 двори. З приведеною статистикою пов’язаний ще один нюанс: швидше за все в даному випадку вказувалась не загальна кількість сільської людності, а лише число православних прихожан…
А ось у згаданому випадку за 1910 р. Ф. Зелінський та П. Денисюк у статистичному зведенні поряд із числом православних представили також кількість осіб інших віросповідань. Тож картина мала такий вигляд: православних – 833 чол. і 793 жін., 208 1/4 домогосподарств; євреїв, відповідно, 4 і 3, 1; мусульман – 2 і 3, 1/2; католиків 28 і 20, 7. При загальній кількості 1686 число іновірців становило всього 60 осіб, або ж близько 3,6 %, лічба ж православних – 1626 чоловік. Припускаючи, що кількість осіб інших віровизнань була такою ж невеликою і в попередні роки, отримуємо майже реальну динаміку кількості нетішинської людності на межі століть.
З поданих чисел помічаємо майже стабільну позитивну демографічну тенденцію. При цьому, в період 1908 – 1910 рр. відбувається доволі стрімкий зріст населення: якщо в 1908 р. православних селян було 1299, то на 1910, за статистикою Зелінського-Денисюка – 1626 осіб (а за офіційною – ще більше!). Чим це було зумовлено власне в нашому випадку – покращенням економічного добробуту нетішинців унаслідок Столипінської аграрної реформи? Зниженням смертності в результаті епідемій та хвороб? Хоча одразу відповісти складно, та, напевно, й це зіграло не останню роль.
Після довгих блукань історичними перехрестями нам знову потрібно повернутись до проблеми, яка ж цифра сільської людності є правильнішою для 1910 року? Зважаючи на приведену динаміку (й ураховуючи, що число іновірців протягом років у селі було, напевно, порівняно незначним), а також беручи до уваги велику різницю щодо кількості дворів у церковній статистиці та офіційному джерелі (відповідно 216 3/4 та 301) в співвідношенні із кількістю дворів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., на нашу думку, більш правильними є обчислення нетішинських священика та учителя. Цифру ж, видруковану в «Списке населенных пунктов Волынской губернии…» залишаємо для подальших уточнень.
В цьому контексті доречно нагадати, що в ті давні часи, протягом десятиліть обов’язки теперішніх працівників відділів ДРАЦС виконували священики. У своїх приходах вони вели так звані метричні книги, до яких уносились відомості про одружених, народжених та померлих. В нетішинському храмі такі книги розпочато в 1908 році. Ці важливі історично-генеалогічні документи протягом довгого часу знаходились у міському відділі ДРАЦС, звідки їх нещодавно передано на зберігання до Державного архіву Хмельницької області. Крім метричних книг, при сільському храмі з 1910 р. велись і т. зв. «сповідні розписи», та чи вони збереглись – невідомо.
Насамкінець, звернімо увагу, які ж селянські прізвища побутували в Нетішині на межі ХІХ – ХХ століть. На щастя, до нашого часу збереглась і знаходиться в уже згаданому Житомирському архіві справа про створення «Нетішинського товариства 76 домогосподарів», до якого входило й кілька мешканців Кривина, Колом’я, Комарівки, Солов’я та Вельбівного. Згадане товариство 27 березня того ж таки 1910 р. придбало у Селянського поземельного банку під пасовище землю площею 127 десятин 836 кв. сажнів із належного банкові маєтку при селах Нетішині, Бадівці та Козелку, котрий він, своєю чергою, викупив у поміщиці Цецилії Ісааківни Леві.
В переліку селян, котрі увійшли до товариства, нетішинці згадуються з такими прізвищами, як от: Бульбак, Бульбак-Іванець, Васильєв, Венгерець, Венгерець-Савчук, Гопанчук, Горох, Грабарчук, Данилюк, Земба (?), Катеринюк, Клемюк, Клемюк-Варенюк, Кузмінчук, Лишень, Мельник, Мельник-Маленюк, Мельник-Пацаловський, Миськов, Міщук, Мукосій, Нагорнюк, Ніколаєв, Новак, Онуфрійчук-Яремчук, Осипчук, Осипчук-Чувпенюк, Пилипчук, Погонець, Поліщук, Руй, Руй-Ткачук, Савчук, Сметанюк-Заєць, Станіславів, Степанюк, Улянчук (?), Федоров-Ткачук, Федорчук, Федюк, Хом’як, Чернявка. Звісно, цим переліком селянські найменування навряд чи обмежувались…
Подальші мандри минувшиною краю та розмови на його історичних перехрестях, можливо, додадуть нових та цікавих подробиць про людей, які протягом століть замешкували наші терени…
Тарас Вихованець
На знімку: характерне житло українців кінця 19 століття
