Черговий головної понижуючої підстанції

Професію Олександр не обирав, навпаки, професія обрала його. Так сталося у його житті, що вже  з дитинства босоногим хлоп’ям  бігав до нетішинського млина на місцеву ГЕС де електриком   працював його батько. Там, напевно, вперше відчув і зрозумів, що це його покликання. Монотонний гул турбіни викликав у хлопця відчуття спокою.   Цього гулу він не боявся, а навпаки,  стояв на порозі машинного залу, пропускаючи крізь себе гудіння турбіни, уважно придивляючись до різноманітних кнопок і приладів, за скельцями яких коливалися стрілки, спостерігав за  важелями, з якими вправно справлявся його батько. Миготіння  різнокольорових індикаторних лампочок справляло на Сашка неабияке враження, і він не міг збагнути своїм дитячим розумом, що ж відбувається всередині того колеса, що так швидко крутиться, і яка всередині його захована невидима  сила. 

Бувало, батько, взявши Сашка за руку, водив його машинним залом, розповідаючи про  назву і призначення приладів та  механізмів.  Він з дитячою цікавістю слухав батька здебільшого не розуміючи назву того чи іншого приладу та його призначення. Але з роками все незвичне, і таємниче ставало зрозумілим і буденним. Йшли роки,  підганяючи мрійника заглянути в майбутнє.   

 Дитинство  та шкільні роки промайнули непомітно, відлетіли у далекий і  незворотний вирій, залишивши по собі приємні спогади. Школа дала не тільки знання, але остаточно визначила з вибором професії. Після закінчення нетішинської  восьмирічки у 1971 році Олександр вступає на навчання у Криворізький технікум гірничої автоматики, після закінчення якого отримує диплом техніка-електрика  промислового обладнання. Далі  була служба на флоті, яка збагатила Олександра новими знаннями, допомогла набути життєвого досвіду та загартувати фізично і морально. Додому він повернувся у 1978 році,  маючи за плечима певний життєвий багаж.

У його рідному Нетішині на той час вже велись підготовчі роботи на  будівельних майданчиках по спорудженню піонерної бази, майбутнього міста енергетиків та і самої АЕС.  Будова потребувала спеціалістів, роботи вистачало на всіх, хто хотів працювати і хто намагався віднайти своє місце у житті. Молодого, дужого, симпатичного хлопця  без  зайвих запитань  прийняли на роботу в Ладижинське відділення монтажного управління №9 «Електропівденмонтаж». Спочатку довелось їздити у відрядження, зокрема  до Одеси та Кишинева (Молдова) на будівництво ТЕЦ, згодом -  та Рівненську АЕС…  Час від часу робота знаходила його і в Нетішині. Будівництво набирало темпи, отож виникла потреба в забезпеченні енергоносіями будівельних майданчиків, які з кожним днем потребували надійного і безперебійного енергозабезпечення.

Саме тоді випало молодому Олександру набувати професійної майстерності під час  спорудження і монтажа лінії електропередач  потужністю 35/6 кВт з Острога до майбутнього водосховища, де працювали земснаряди.  Брав участь у  монтажі ще  двох електроліній потужністю 110 кВт. «Країв-Нетішин» і «Шепетівка-Нетішин» до головної понижуючої підстанції (ГПП), яка будувалася на піонерній базі. Не оминула його робота з прокладення силових кабелів від підстанції через болото до магазину «Полісся», до перших гуртожитків, бази відділу робітничого постачання, а також здійснював монтаж електрообладнання та освітлення на цих об’єктах.  Це далеко не всі об’єкти, на яких довелось працювати Олександру.  Крім основної роботи, яка забирала багато часу і сил, виконував обов’язки секретаря комсомольської організації будівництва.  Громадське навантаження повністю поглинало весь його вільний від роботи час.

 1981 року Олександр переходить працювати на ГПП, яку свого часу і монтував. На новій посаді  довелось засвоювати нові правила та обов’язки. На перше місце вийшла підвищена відповідальність за доручену справу. Якщо на попередньому місці роботи біля нього завжди хтось був поруч і у будь-який скрутний момент міг допомогти  та порадити, то на підстанції він залишався сам на сам. А це зона підвищеної небезпеки, де постійно присутня висока напруга, а ти залишаєшся наодинці з трансформаторами, запобіжниками, приладами фіксації та контролю напруги та ще не одним десятком різноманітних пристроїв  та механізмів. Тут потрібні не тільки знання, досвід, але й вміння  попереджувати нестандартні ситуації, які можуть виникнути в будь-який момент, зокрема під час грози, коли на лінії електропередач та і на саму підстанцію  додаються додаткові тисячі кіловат у вигляді блискавок. Потрібна витримка, розсудливість та зваженість кожного кроку. Коли над головою гримить, гуде, тріщить, а в очах віддзеркалюються іскри, що обіймають ізолятори,  а блакитно-червоні електричні дуги, як змії перескакують з  однієї електрошини на іншу, видаючи при цьому неймовірний звук, що проймає все твоє єство. Стає моторошно, від того що відбувається навкруги. Успіх справи залежить від того, як ти зумієш утримати ситуацію під контролем. Якщо зумів впоратись, і місто та промислові об’єкти не залишились без електроенергії, тоді ти виграв ще один раунд. Техніка безпеки, самоконтроль та професійна майстерність у цьому випадку стають критерієм, від якого залежить’я і життя.   

Головним і беззаперечним у роботі чергового на ГПП, як було сказана вище,  – безперебійне постачання електроенергії  місту, промисловим та господарським об’єктам та й самій АЕС. Це основний і головний чинник роботи об’єкта, яким опікується Олександр Зиновійович Пацаловський.

У вільні від роботи дні він цілком і повністю поглинається сільськогосподарськими турботами на присадибній ділянці. А ще любить порибалити та фотографувати. У його сімейному фотоархіві стільки світлин, що він давно не знає їм ліку.   

Безперечно, вже пройдено значний проміжок життєвого і трудового шляху. З дружиною виховали та виростили троє дітей, кожен з яких вже має свою сім’ю, четверо внуків не дають змоги нудьгувати. Адже за ними майбутнє.  І це надає оптимізму і впевненості, що справу батьків буде продовжено…

Віктор Войковський

Фото автора