Як сира вода стає питною
У новорічні дні українську столицю сколихнула звістка про масове отруєння киян неякісною водою. Бортницьке лихо впродовж тривалого часу було новиною №1 вітчизняних ЗМІ, активно обговорювалося в суспільстві, збуреному тривожними повідомленнями. Природнє бажання кожного мати гарантії відповідних служб, що надані ними послуги в сфері водозабезпечення не становлять жодної загрози здоров’ю людей, росло з кожним днем. В світлі цих подій ми й вирішили поцікавитися якої ж якості питна вода у Нетішині. І відправилися на станцію знезалізнення води, де її, підняту з глибинних надр, доводять до необхідних кондицій і лиш тоді подають споживачам.
На запитання журналістів відповідав старший майстер А.О.Коханюк, люб’язно розповівши та показавши який шлях проходить цілюща рідина від місця залягання до кожного помешкання, виробничого підрозділу чи об’єкта соціальної сфери.
- У підземних резервуарах, звідки добуваємо воду, великий вміст заліза, - каже Анатолій Олександрович. - Отож наші функції полягають у тому аби унормувати показники, про що говорить і сама назва станції знезалізнення води.
У розпорядженні комунальників 13 із 16 артсвердловин, які в роботі з 1981 року, глибина кожної сягає 240-250 м. Три вже вичерпали свою потужність і не виробляють тієї кількості води, яка необхідна для видобутку, отож їх вивели з експлуатації. Натомість в 2014 році, за повідомленням А.О.Коханюка, ввели в дію чотири нових свердловини. Майстер має надію, що вони так само працюватимуть тривалий час.
Співрозмовник повідомив, що видобуток води для потреб нетішинців суттєво зменшився. Якщо донедавна її видобували і відпускали на місто та промислові об’єкти ХАЕС 14000 іноді 16000 м3/добу, то тепер цей показник у середньому тримається на цифрі 10000. Пояснення знаходить в одному: споживачі стали ощаднішими, ретельно слідкують за показниками встановлених у квартирах лічильників і використовують воду більш раціонально.
Вся вода, яка надходить з артсвердловин, проходить передусім очищення на спеціальних фільтрах від понаднормового вмісту заліза. Мали можливість бачити як працюють ці агрегати. Загалом таких 6, п’ять у роботі, один резервний. В якості фільтрувальної сировини використовують кварцовий пісок (завозять аж із Карелії, бо українські родовища тільки розвідані і серійним виробництвом наразі не займаються) та гравій різного діаметру. Гравійна подушка – це шар у 60 см, піскова - удвічі більше.
В процесі очищення вода збагачується киснем і надходить у резервуари чистої води. Їх, як і і фільтрів, також шість, об’єм кожного – 2000 м3. Отож постійно, впродовж доби на станції мають запас питної води 12000 м3. Уже в резервуарах її знезаражують, використовуючи для цього реагент гіпохлориду натрію. Він безпечний для нашого здоров’я, подається із хлораторної насосами-дозаторами (один у роботі, інший резервний) німецького виробництва. Вони регулюють подачу підготовленого розчину у резервуари чистої води. Нюанс. Фахівці підняту з надр воду називають сирою, знезалізнену – питною. Саме така надходить до наших осель, об’єктів соцкультпобуту, промислових користувачів. Майстер каже, що вона відмінної якості і практично ніщо на шляху до споживача погіршити її не може. Втім, у ході подальшої розмови зійшлися на думці про доцільність встановлення фільтрів безпосередньо в квартирах. Хоча б з огляду на корозію металу трубопроводів, зношеність комунікацій, через що мають місце часті пориви тощо.
У відмінній якості питної води у Нетішині нас переконувала також начальник хіміко-бактеріологічної лабораторії станції знезалізнення води Яна Шпак. Не вірити фахівцям, котрі в деталях роз’яснювали види і кількість аналізів, які проводять на всіх етапах видобутку, очищення і подачі води споживачам, підстав нема. А.О.Коханюк, наприклад, запевняв, що аналіз виходу питної води на місто і ХАЕС проводиться щогодини. Проблема на зразок бортницької, за його словами, нам не загрожує, а якістю споживаної води нетішинці можуть втерти носа якщо не всім, то дуже багатьом українським містам і містечкам.
Так би й надалі.
Ольга Сокол
Фото Віталія Ляшука
