Вхід

Історичний млин

ІСТОРІЧНИЙ МЛИН

Однією з найдавніших відомих нам на сьогодні писемних згадок про млини с. Нетішин є відомість від початку 50-х років XVII століття. В цей час на річці Горинь в Нетішині було два млини з 6 жорновими каменями. Найближчою по ній хронологічно є згадка від 1654 року, у якій також іменуються два млини з 6 каменями, а також 1 ступою, очевидно, для товчення круп. Не дивлячись на те, що після воєнних дій під проводом Б. Хмельницького та спустошення Острожчини польськими військами Нетішин дещо підупадає, на 1690 рік у ньому згадується серед іншого «млинок», яким володів «жид рабин», котрий тримав і саме село. Майже повна відсутність джерельних відомостей про Нетішин протягом XVIII століття не дозволяє нам стверджувати про існування у селі млина протягом усього цього часу. Імовірно, проте, що на кінець XVIII - початок XIX століття млин у селі був. Про це, зокрема, свідчать відомості, що у 1808 році млиновим писарем працював якийсь Тадеуш Дидзинський, а мірошниками були «Кирило, старший мельник», та «Грицько, Кирилів син». В 1840-х роках купець Давид Гальперсон мав при нетішинських млинах свою комору, де зберігав жито, а «вірником при млинах» в цей час був Хаім Мордко». З 1865 року повіреним графині Н.П.Зубової у Кривинському маєтку, в тому числі й нетішинських земель, а з часом і їх власником стає Ісаак Якович Герман. Згодом, на початку XX століття, за довіреністю дружини, Цецилії Ісааківни Кривинський маєток тримав зять Германа Вільгельм Маркович Леві. Будівля млина була дерев’яною, побудованою без жодного цвяха. На початку XX століття старий млин згорів. Старожили переказують слова Германа: «Згорів, побудуємо цегляний». Розпочалося будівництво цегляного млина. Цемент, якість якого контролював сам Герман, виготовляли в с.Сільце Славутського району. Міцність цементу була надзвичайною.

Будувала млин (за респондентом) фірма «Зека». В 1905 році млин почав працювати (на цеглі було викарбовано рік «1905») . Зерно звозилося з навколишніх населених пунктів. Його заготовляли закупівельники й доставляли залізницею на станцію Кривин, відкриту у 1876 р. З Кривина на підводах зерно за невелику плату підвозили до млина, який працював цілодобово. Робота припинялася лише на Різдво, Великдень та великі свята.

Іван Степанович Хомняковський, уродженець с.Нетішин, котрий працював у млині крупчатником, пам’ятає, що його батька, Степана Мартиновича, за сумлінну працю І.Герман нагородив землею у 5 га. А за Леві батько отримував заробітну плату борошном: 25 пудів вищого гатунку кожного місяця. За статистичними історичними джерелами, в 1914 році підприємство давало 66 000 пудів перемолу щорічно. Працювало у млині 17 чоловіків. У 1915 році кількість робітників збільшилася до 20, а середня річна кількість продукції зросла до 400 000 пудів. В млині позмінно працювали три шеретовщики (чистили зерно, відділяли лузгу від зерна перед помелом), один крупчатник (майстер) і три його замісники, вагарі («весовщики») по одному на зерні, борошні, висівках, відходах. В млині стояло 12 вальцьових станків. Один станок для жорнових помелів, чотири великі сита («рассеява»), три «реформи» (повітрям відділяли манну крупу). Центрифуги (близько п’яти) відсівали борошно від зернових домішок. Були просорушки - машини для переробки проса на пшоно. Працювали інші спеціальні машини, що виготовляли якісну крупу. Виробляли крупу ячмінну, пшеничну манну, пшоно. Для початкової обробки зерна було 7 розмелювальних станків. Далі борошно йшло по фракціях, тобто продукція розподілялась за гатунками. Млин молов до семи гатунків борошна. Його пакували в торбинки по 1 кг та 2 кг. Маркували борошно наступним чином: вищий ґатунок - 0, перший - 00, другий - 000. Борошно вищого ґатунку пакували в торбинки по 1 кг і експортували кінним транспортом за кордон, до революції 1917 року у Німеччину.

В 30-і роки XX століття в комплексі з млином почала працювати гідроелектростанція, яка відновила свою діяльність у повоєнний час. Одноповерхове приміщення машинного залу ГЕС розміщувалося як прибудова до споруди величезного п’ятиповерхового млина. Високовольтне розподільче обладнання і щит знаходилися на першому поверсі млина. Працював млин в роки громадянської і Вітчизняної війн. Цікавим є той факт, що наглядачем над млином і електростанцією був німець, родом з Поволжя, який мешкав у самому млині. Цей німець розмовляв по-російськи, любив українські пісні та обряди. Згодом мав тісні стосунки з партизанами, постачаючи їм борошно. Приймав месників у себе, давав їм вечеряти.

В період Великої Вітчизняної війни млин працював у три зміни, виробляючи крупу, борошно для фронту та населення. Ті, хто працював в млині, мали бронь від Славутського військкомату. В 1972 році млин закрили у зв’язку з нестачею зерна. Приміщення млина спочатку переобладнали під гуртожиток. 7 квітня 1977 року в Нетішині біля старого демонтованого млина висадився перший десант будівельників з Бурштинської ГРЕС кількістю 60 чоловік. Приміщення млина мало слугувати цим десантникам гуртожитком, але відповідні служби заборонили селити сюди людей. З того часу млин стоїть пусткою. Окремі його приміщення використовуються деякими організаціями. А між іншим, він мав би заслуговувати на інакше ставлення.

Зоя Тунцева, завідувач сектору етнографії міського краєзнавчого музею


 





capitan_smollett 20 Dec 2015 в 22:27 # Відповісти
А у чиїй власності зараз знаходиться млин і в якому статусі?

ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic