Вхід

У Котляревського було шість кріпаків

Майбутній цар Микола I попросив два примірники його ”Енеїди”

10.09.2009 18:19

На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: ”Майор Котляревский, сочинитель малороссийской ”Энеиды”. Через 100 літ пам’ятник оновили і згадка про військовий чин зникла. Покійний, мабуть, перевернувся в труні, бо до своєї військової кар’єри ставився з великим сентиментом.

Був такий випадок. 1818 року до Полтави приїхав цар Олександр І. І запитав, чи не нагородити за громадські заслуги відставного капітана Котляревського гідним цивільним чиновницьким титулом.

— Ніяк не можна! — відказали полтавські чиновники. — Він смертельно образиться! Краще дати йому чин майора.

Так і зробили.

Із армії у відставку Котляревський пішов ”с правом ношения мундира”. Це давало меншу зарплату, ніж у звичайного цивільного чиновника. Але він чомусь не хотів розлучатися з мундиром. У цьому — ключ до таємниць його біографії. Та й творчості.

Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку. 27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. ”Дон Кіхот” Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок.

У п’єсі ”Наталка Полтавка” обидва претенденти легко відмовляються від руки дівчини на користь один другого. Надто нарочито, здається. Та для Котляревського — цілком природно. У своєму лицарстві він був гордий. Але без гордині. Тому й літературну славу не ставив вище офіцерських заслуг. Хоча його ”Енеїда” мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати ”Енеїду” так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік.”Енеїді” присвятив понад чверть століття.

Він не вмів робити кар’єру. Канцелярську службу кинув рано. Із армії теж пішов капітаном, хоч міг дослужитися до вищих чинів. Зате з дивовижною постійністю віддавався справам, що вимагали безкорисливого служіння тим, хто цього потребував. Віддав 25 літ службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора. Важлива його участь й у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна. Треба було зібрати велику суму — за Щепкіна просили 8 тис. крб. Для порівняння: за Шевченка взяли 2500.

Його ”Енеїда” була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — попросив собі аж два примірники. А радянські дослідники підкреслювали, що ”Енеїда” Котляревського була у Леніновій бібліотеці. Хоч росіяни мали свою ”Енеїду”, перероблену з давньоримської поеми Вергілія. Переспів зробив сучасник Котляревського, Осипов. Але його в Росії скоро забули, а ось ”Енеїду” Котляревського російською перекладали аж тричі.

Котляревський у ній осміяв українське козацтво, чи навпаки — прославив? Суперечки не вщухають досі.

”Енеїда” — про мандри запорожців після зруйнування Січі 1775 року. Ширше — про мандри українців після скасування Гетьманщини й остаточної втрати державності. Але мандри куди? Поет і літературознавець Віктор Неборак каже, що це мандри ”з України — в Україну”. Тобто, для Котляревського Україна була вдома, а не десь за морем, як для Енея. Той після загибелі Трої ”тягу дав”. А Котляревський усе життя прожив там, де народився.

Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — хтозна. Але факт фактом: мандрівний лицар, який ніколи не знімав похідного мундира, у своєму заповіті подбав саме про вдову унтер-офіцера.


”Наталку Полтавку” найбільше ставили за німецької окупації

Ця п’єса — праматір нової української драми. Сюжет нібито й невибагливий, а її популярність не згасає вже майже 200 літ. Пік припав на Другу світову. ”Наталку” ставили по обидва боки радянсько-німецького фронту, і то частіше — на окупованій території. Те, що коханого десь нема ”вже четвертий рік”, діяло на публіку магічно.
У радянському театрі персонажів п’єси вульгаризували. У Наталці підкреслювали ”простоту”, а Возного грали як смішного дурня. Насправді ж Котляревський писав цю роль для себе і з себе. Та й не простого роду ні Наталка, ні Возний. Вона співає пісні Марусі Чурай, він — пісні на слова Сковороди — ”Всякому городу нрав і права”. Отже, не рядовими особистостями були обоє. В історії нашого театру були спроби зробити Возного героєм-донкіхотом, філософом-сковородинцем. Але помітного успіху не мали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1769, 9 вересня — Іван Котляревський народився в сім’ї канцеляриста Полтавського магістрату

1780 — вступив до Полтавської семінарії, світського закладу, де вивчали латину, французьку й німецьку мови, загальноосвітні предмети. Вважався одним з кращих учнів

1789 — став чиновником Новоросійської канцелярії в Полтаві, покинув службу 1793-го

1796 — кадет Сіверського карабінерського (згодом драгунського) полку, що складався з козаків колишніх Миргородського й Гадяцького полків. Дослужився до капітана. Учасник російсько-турецької війни 1806–1807 років. Пішов у відставку, коли полк перевели з України до Білорусі

1798 — у Петербурзі з’явилося піратське видання перших трьох частин ”Енеїди”. Поему почато 1794 року, завершено через 26 літ. Повне видання побачило світ у Харкові лише по смерті автора

1808 — очолив Полтавський дім виховання дітей бідних дворян. На цій посаді служив понад чверть століття

1812 — у Горохові Хорольського повіту на Полтавщині за дорученням генерал-губернатора Малоросії князя Якова Лобанова-Ростовського формує козацький полк для війни з Наполеоном. Бракує кадрових офіцерів, усі командирські клопоти бере на себе Котляревський, тоді ще капітан.

1818 — вступає до полтавської масонської ложі, заснованої декабристом Новиковим. У справі декабристів проходив як підозрюваний, але до слідства не притягався

1819 — уперше поставлено ”Наталку Полтавку”

1838, 10 листопада — помер у Полтаві, похований на міському кладовищі біля Кобеляцької дороги. 1909-го тут відкрито пам’ятник Котляревському громадським коштом — за 14 тис. крб., скульптор Леонід Позен

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Віктор ГРИНЕВИЧ


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!