У кожного своя доля, часом чимось схожа на долі інших, на долю країни та певного періоду, але здебільшого – індивідуальна, неповторна, інколи грайливо райдужна, інколи – зіткана із темних кольорів, у поєднанні різних тонів вимальовується неповторність життя.
Нетішинці Володимир Дмитрович Мінас, Василь Володимирович Родіонов і Петро Анатолійович Шиманський 23 лютого зберуться разом в День захисника Вітчизни і згадають про роки служби в Збройних Силах Радянського Союзу: як призивалися до армії, проходили вишкіл в учбових підрозділах, як важко вдавався після «гражданки» курс молодого бійця. Їм випала особлива служба на території іншої держави – Афганістану.
В далекому 1980 та 1981 роках Володимир Мінас проходив службу в Кабулі та Баграмі, був сержантом оптичної розвідки. Поруч із ним воювали бойові побратими Плетнев із Донецької області та Комарницький з Санкт-Петербурга, про яких відгукується він як про справжніх друзів. Отримав медаль «Від вдячного афганського народу», має знаки «Воїн-інтернаціоналіст», «Ветеран війни», інші відзнаки.
Нині Володимир Дмитрович Мінас заступник голови міської громадської організації воїнів-афганців, шанована людина, грамотний спеціаліст-зв`язківець, чуйний сім’янин.
Для Василя Володимировича Родіонова випало служити в 1985-1986 роках. За виконання службових обов’язків в Асадабаді отримав медаль «За відвагу». Після служби в Афгані закінчив Львівське пожежне училище, працював за спеціальністю у ЗДПО-1, нині працівник турбінного цеху ХАЕС.
Про Петра Анатолійовича Шиманського можна також багато розповідати. Пересильний пункт в Шепетівці, далі у Новоград-Волинську танковий полк, згодом – Фергана (Узбекистан), а з лютого 1985 року на нього чекала полкова розвідка 191 окремого мотострілецького полку в Газні. Бойовий побратим Олег Махмет (нині приватний підприємець в Нетішині) і донині знається з Шиманським, бо вони часто зустрічаються, разом згадують події минулого. Почесна грамота Верховної Ради СРСР, нагрудні знаки «Воїн-інтернаціоналіст», «Ветеран-війни» та інші відзнаки нагадують про службу в Афганістані. Зараз Шиманський працює в цеху ТАВ ХАЕС електрослюсарем 5 розряду.
І Мінас, і Родіонов, і Шиманський не скаржаться на долю. Як і у всіх, в них свої клопоти і негаразди.
Напевно, ті, хто брав участь у бойових операціях, ніколи не зможуть забути втрачених друзів, прояви мужності побратимів. Так і має бути. Адже лише вдячна пам’ять здатна увічнити минуле.
Добра вам, ветерани, і здоров’я на довгі роки.
Петро Шелепало
лютий 2007