Вхід

Про стан садово-паркового мистецтва Хмельниччини на кінець XX І початок XXI століть

  • Головна
  • Статті
  • Про стан садово-паркового мистецтва Хмельниччини на кінець XX І початок XXI століть

Ковальчук С.І.

ПРО СТАН САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА ХМЕЛЬНИЧЧИНИ НА КІНЕЦЬ XX І ПОЧАТОК XXI CТОЛІТЬ.

Хмельниччина - одна з небагатьох областей України, терен якої був помережений старовинними парками.
Паркове будівницво тут започатковане у середині VIII століття. Найбільшого розквіту сягло в першій половині XIX століття. Багато творчого хисту в паркобудування вклав паркознавець Діоніс Клігер.
Кожен парк - це неповторний художній витвір своєї доби, найбільша вишикованість історичних надбань людини. Ось чому старовинні парки становлять велику наукову, історико-культурну, народно-господарську, і художньо-естетичну цінність. Враховуючи це, кожне покоління по часі мало сплітати вінок обдарованості і шани до кожного цього витвору людського генію.
К.Д.Ушинський у своєму "Щоденнику" писав: "Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс їз вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога".
Нині на Хмельниччині зареєстровано 27 старовинних парків. Найбільша кількість паркових ансамблів розташована в центральній та південній частині області. Парки будувались, як правило, при панських маєтках на самих мальовничих за ландшафтом відводах.
Будівництво їх здійснювалось виключно на берегових схилах річок Студениці, Ушиці, Тернави, Смотрича, Хомори, Случа, Ікопоті. Старовинні парки по-справжньому були осередками культурної спадщини людства. Саме вони мали найразючіший вплив не лише на населення прилеглих сіл, але і на приїжджих. Вони не тільки прививали любов до природи, але й кували культуру поведінки, розуміння краси в цих майстернях людського розуму. Заодне парки були найдієвішою школою, де люди вчилися ощадливого ставлення до людських цінностей, виховували культуру спілкування, любов до природи. Вони були разючішим унаочненням піклування про саму людину.
Нам пригадується розмова з жителькою села Блещанівка, що на Дунаєвеччині, яка з батьком працювала в Михайлівському парку: "У парку був такий порядок, що нині навіть важко про це подумати. Працівникам парку навіть заборонялося голосно розмовляти, аби не відлякувати пташні та звірів, які тут жили. Коли повз територію парку летіли птахи, то помах крил їх було чути". А порівняйте, що коїться нині. Парк змінився до невпізнанності і знаходиться на грані загибелі.
І справді, парки були храмами під відкритим небом, де люди дійсно вчилися всьому розумному і прекрасному і знаходилися під наглядом власників маєтків.
Кожен парк - то була своя окраса округи, неповторний екзотичний і ландшафтний живопис.
Старовинні парки несли людям красу, естетичну насолоду аж поки на них не впала доба післяреволюційного тоталітаризму. Як тільки пролунали лозунги - фабрики, заводи робітникам, земля - селянам, бий і трощи ворогів народу - капіталістів і поміщиків. Ось ця безумна словесна тріскотня і стала початком занепаду усіх без виключення парків Хмельниччини. А про будівників нових і мови не велось. Паркове будівництво розцінювалось як розкіш.
Почалась навала непростимого їх руйнування. Їх розцінювали ворожими осередками. Так ворожі витвори стали жертвою дикого волюнтаризму державних вождів. Парки нищились, а маєтки розорялись. Вони ставали деякий час нічийними. Господарювали у них, хто як хотів, лиш не на користь парковим ансамблям.
Адже парки представляли собою неповторні архітектурно-мистецькі комплекси. Будівництво парків приурочувалось до палаців.
Великої шкоди паркам завдало воєнне лихоліття другої Світової війни. Проте знищення садово-паркового мистецтва продовжувались і після війни. Негативну послугу при цьому відіграла марксистсько-ленінська ідеологія, яка у всьому вбачала ворогів. Руйнування парків наближалось до руйнування духовних храмів.
Лиш у 60-70-ті роки прозріли голови державних кермачів, але так багато втрачено, що вороття йому не має.
Нами майже 10 років (1970-1980) проводилась інвентаризація парків області. І скрізь одна і та ж сумна картина. Всі ці мистецькі витвори до невпізнанності захаращені, екзотичні насадження знищуються, палаци при парках майже зруйновані.
З усіх старовинних парків області, які зберегли облік паркового мистецтва, є Малієвецький і Голозубинецький на Дунаєвеччині, Виноградівський і Куявський Ярмолинецького району.
В найкращому стані нині перебуває Самчиківський парк, якому 200-ліття від заснування і присвячується всеукраїнська науково-практична конференція (серпень, 2001). Його збереження завдячує його палким захисникам - Олександру Пажинському та його прихильнику Івану Раковському. Це їх настирливою повсякденною виснажувальною працею вдалось зберегти сам вигляд парку і палац на його терені. Було б більше таких патріотів - фанатів, то з парками була б зовсім інша ситуація, ніж вона зараз склалася.
Ми очевидці як після війни більшість архітектурних паркових ансамблів варварськи знищувались як ворожі. Не можна спокійно згадувати про палац Антонінського парку, що на Красилівщині, який нараховував 148 кімнат. Нині вже його не стало. Аналогічна сумна картина з палацом Скаржинецького парку Хмельницького району. Сліду не залишилось з будівель (палац і церква) у Михайлівському та Скаржинецькому парку. Іншим доля дещо підсобила. Їх використовували під офіси для хворих дітей (Малієвецький, Куявський парки), медичних профілакторіїв (Виноградівський, Голозубинецький парки), професійно-технічні училища (Говорівський та Грицівський парки), під офіс Хмельницької обласної державної сільськогосподарської станції (Самчиківський парк). Це хоч у якісь мірі було спасінням від їх руйнування. Проте за часом і вони втратили свою первозданність через відсутність реставраційних робіт, поточних ремонтів. Низка палаців не мали собі ціни як за архітектурним зодчиством, так і внутрішніми оздобами - фресками як, наприклад, палац Орлова в Малієвецькому парку. Палац було побудовано в 1799 році. Він і но нині зберігся, але з його внутрішньої оздоби і фресок практично і сліду не залишилось. І це ж можна сказати і про палаци інших рукотворних паркових див. З вини представників місцевої влади вони ставали нічийними, не було господаря, а ті, хто їх руйнували, не задумувались над своїми злочинними вчинками.
Як тільки екологічна наука отримала статус визнання в державі, з'явився комітет з охорони природи, згадали про ці скарби людської мудрості. Але це вже було з великим запізненням.
Щоб бодай якось відвернути навалу їх руйнування діюча екологічна служба окремі парки, які ще хоч трохи зберегли свій вигляд, оголосила заповідними об'єктами держави або місцевої влади. Як правило, спадкоємцями цих витворів були колгоспи чи радгоспи, в окремих випадках лікувальні заклади. Практично такий хід був подальшим кроком до їх руйнування. Наставникам не було до них справи через господарські клопоти. Конкретно за їх долю ніхто не ніс відповідальності. Їх доля через відсутність коштів була пущена на самоплив.
Лише в 1972 році була виділена окрема заповідна категорія - парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення. Це в значній мірі покращило захист парків від руйнування, хоч і цей крок з боку держави був запізнілим. Більшість із них рпактично загинула і реставрації не підлягає. Нині всі парки області втратили свою первозданність.
Нині під охороною держави є 27 парків, з яких 8 державного, 19 місцевого значення.
До пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення відносяться такі парки: Антонінський, Полонський, Новоселицький (Полонський район), Новоселицький (Старокостянтинівський район), Самчиківський, Голозубинецький, Малієвецький, Михайлівський. Решта парків одержала статус пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення (Маківський, Виноградівський, Куявський, Скаржинецький, Говорівський, Голосківський, Славутський, Кривинський, Топільський).
Нарешті держава згадала про ці рукотворні витвори людської мудрості. Але, на жаль, переважна більшість їх будівель і паркових ансамблів не зберглося. Багато з низ вимагає реставрації нашої пам'яті і совісті. Бо минуле - то неоціненний скарб, цілюще й невичерпне джерело для нащадків.
На жаль, нині парки перетворилися на прохідні двори, анархічно помережені стежками, насадження понівечені, огорожі зруйновані. Такого навіть по війні не було, як зараз.
У наукових записках Кам'янець-Подільського сільгоспінституту, книга 4, 1927 є інформація А.С. Волощука про Михайлівський та Маківський парки. В ній подається перелік тих екзотичних дерев, які для себе тут знайшли благодатну землю, які мають виключне значення для лісового господарства. Адже серед них були такі породи, які не боялися ні шкідників, ні хвороб, і навіть листя окремих з них не поїдалося худобою, і в залежності від цього їх раціональне використання.
На основі викладеного, випливають слідуючі пропозиції:
1. Створити комісію, яка б провела паспортизацію стану парків і на цій основі визначення статусу їх заповідності.
2. Вирішити питання про можливе реставрування тих парків, ступінь деградації яких ще можна відвернути чи призупинити.
3. Вирішення питання підпорядкованості та персональної відповідальності за подальшу їх долю.


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!