Вхід

Від першого кілочка до сучасного міста

Вiд першого кiлочка до сучасного мiста

Поняття «покоління» не визначене у тлумачному словнику якимись чіткими часовими рамками. Але безперечно можна вважати, що покоління людей, що у сімдесяті минулого сторіччя почали зводити ХАЕС - це представники першопрохідців, будівничих, або ж за термінологією молодих - аборигени Нетішина. З висоти сьогодення важко уявити собі, що перші гуртожитки з’явились в місті у 1979 році, а будинки №229, 231-233 здано у 1980 році. А до цього прокладалась дорога до будмайданчика майбутніх енергоблоків ХАЕС, тимчасова залізнична колія до Піонерної бази та бази відділу робітничого постачання, лінія електромереж від підстанції Полянь до Піонерної бази, їдальня, магазин тощо. Безпосередню участь у прийманні усіх цих об’єктів у експлуатацію мав один з перших працівників Дирекції ХАЕС Олександр Михайло­вич Літвінчук, в трудовій книжці якого зроблено запис про прийом в Дирекцію ХАЕС, що будується,  від 27 липня 1977 року. Він входив у  групу технічного нагляду за якістю будівництва об’єктів соціального та промислового призначення, а в звичному спілкуванні називався куратором.

- Це незабутній час, - пригадує Олександр Михайлович. - Підйом о п’ятій ранку. Доставляли нас до місця роботи вантажною технікою, а подекуди військові переправляли на понтонах через Горинь, яка час від часу мала особливість розливатись на всю округу. В районі нинішньої першої школи було торфовище, будувати на якому було проблематично. Вирішили намивати всю територію нинішнього міста аж до річки піском. Земснаряд працював вдень і вночі,  як наслідок цієї роботи, а також будівельних скреперів, бульдозерів тощо є кана­ли, кілька озер, ставок-охолоджувач. Як гідротехніку, який до цього теоретично вивчав науки в інституті водного господарства, мені все було цікаво. Напряму працював з підрядниками, адже мав засвідчувати виконання певного обсягу робіт. Дуже шкодую, що майже облаштована під готель-гуртожиток будівля старого млина не отримала «добро» на експлуатацію у високого начальства. Обі­цянка зробити там ресторан і певні об’єкти культурно-соціального призначення залишилась в минулому.

Відзначу, що начальник будівниц­тва Іван Харитонович Малюк, як мовиться, днював і ночував на об’єктах. В «штаб» будівництва мало не погодинно приходила інформація. Подекуди доводилось і мені звітувати перед партій­ними органами про стан справ на будівництві, адже директор О.І.Троценко, інші керівники постійно «бились за правду» у високих кабінетах Міністерства енергетики, інших інстанціях у Москві.

За тодішньою традицією інженерні працівники були на задньому плані, бо треба було підносити його величність робітничий клас. Отож, - розповідає Олександр Михайлович - нас не особливо відзначали грамотами, а тим більше урядовими нагородами. Але є у мене грамота від польських будівельників, які споруджували в Нетішині десятки об’єктів соцкультпобуту та промислові споруди. Мушу сказати: представники «Енергополу» трудились на совість і ставились до зауважень з високою відповідальністю. Ми завжди знаходили порозуміння.

Цікаво, що рядовий за посадою інженер мав можливість брати на себе надзвичайні повноваження. Зокрема міг внести по ходу роботи зміни в проект, які узгоджувались значно пізніше. А якось теле­ф­онував у головну проектну організацію з вимогою негайно провести зміни в документації, бо того вимагає ситуація. І керівник з Москви просив передати трубочку кері­в­нику проект­у  в Києві, аби внести необхідні корективи і видати термінове завдання. Чимало рішень запротокольовано, як мовиться, на коліні. Але вони були інженерно обґрунтовані і довели свою життєспроможність. Служба обростала новими працівниками, напрямками нагляду. В ПТС ХАЕС крім групи технагляду        увій­ш­ли­: геодезична група, відділ  обладнання, планово-технічний відділ, бухгалтерія, технічний архів.

21 січня 1981 року на будмайданчику енергоблоків Хмельницької АЕС вийнято перший ківш грунту під майбутню фундаментну плиту, яку почал­и заливати 22 жовтня того ж року. З введенням 1981 року в експлуатацію адмінбудинку                             УБ ХАЕС, Дирек­ція Хмельницької АЕС з Славути разом з своєю складовою - ПТВ, що базувався на той час на Піонер­ній базі, перебрались у нову будівлю. Так пліч-о-пліч велось будівництво і відповідний нагляд з боку представників Дирекції.

- Зрештою, я перейшов з Дирекції ХАЕС на посаду заступника начальника техінспекції  Управління Будівництва ХАЕС. Там відповідальності не поменшало, адже доводилось інспектувати всі технічні об’єкти енергоблоків. Дуже пам’ятний 1987 рік на етапі  пуску першого енергоблока. Начальник головного управління з експлуатації АЕС з ВВЕР А.Концевой частенько проводив наради, аби знати дійсний стан справ на проммайданчику, і я майже щоденно  являвся на ясні очі керівництва з доповідями. Ще в червні з 66 об’єктів пускового комплексу були введені 29, а з  419 технологічних приміщень, необхідних для проведення ХГО, здані 167. В липні  була постанова Державної приймальної комісії, якою передбачалось до кінця місяця здійснити збирання реактора та проведення гідровипробовувань на 35 кілограмах на сантиметр квадратний, проведення випробовувань гермооболонки на міцність та щільність тощо. А для будівельників на цей місяць належало здати 13 приміщень в реакторному цеху, здати гермозону, всі вентилятори в постійну експлуатацію тощо. З цією метою організовувалась тризмінна робота не тільки на згаданих об`єктах, а й на системі технічної води групи «А», на дизель-генераторних, системі відповідальних споживачів, азотно-кисневій станції, підводящому каналі. Ми днювали і ночували на цих об’єктах. І станція до кінця року видала перші кіловат-години в енергосистему.

Треба сказати, що й після пуску енергоблока №1 у нас було багато роботи на енергоблоках №№2-4, допоміжних об’єктах, аж до початку мораторію. Зрештою, для будівельників настали скрутні часи, і 1999 року я попросився знову на станцію у тодішній відділ відомчого нагляду та інспекції. Зараз це служба відомчого нагляду і пожежної безпеки, де обіймаю посаду начальника відділу нагляду ЛСБ, будівель і споруд. У зв’язку з пуском 2-го енергоблока  був відзначений одноіменним нагрудним знаком НАЕК «Енергоатом». А найголовніша моя нагорода – шлях, що його обрали сини. Старший, Віталій, працює у службі фіззахисту станції, молодший, Ігор, – інженер І категорії відділу планування і проведення ремонту. Працює на станції і невістка Наталія - в комунальному господарстві, а дружина, Світлана Віталіївна, також майже тридцять років присвятила розбудові Хмельницької АЕС - нині економіст РБУ ЕРПу.

Віктор Гусаров


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic