люди атома
Хмельницька атомна електростанція завершила благодійний спортивний сезон 2023 року. Загалом на потреби захисників України вдалося зібрати понад 650 тисяч гривень. Серед жінок, які найчастіше підіймалися на п’єдестал пошани, була й працівниця гідротехнічного цеху ХАЕС Наталія Карпенко. У скарбничці її цьогорічних нагород – перші місця у відповідній віковій категорії. Це напівмарафон «Half Marathon ENERGY», видовищні змагання з тріатлону «Blue Lakes Sprint Triathlon», стокілометровий веломарафон «Blue Lakes Race 2023» Хмельницької АЕС, стокілометрові велоперегони «100 ВЕЛОwatt», заплив на відкритій воді «Миля» Рівненської АЕС та інші. Перемога над суперниками, іноді з перевагою у кілька секунд, – це спортивна ейфорія, яка спонукає працівницю ХАЕС щоразу виходити на старт. Прикметно, що жінка розпочала займатися спортом менше десяти років тому, після працевлаштування на Хмельницьку атомну електростанцію.
У сфері її професійної відповідальності – вода
Наталія Карпенко родом з Житомирщини. Навчалася у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «інженер-еколог». В університетському гуртожитку жінка зустріла свого чоловіка – Сергія Карпенка. Момент їхнього знайомства стерся з пам’яті, проте Наталя пригадує перше побачення. Чоловік подарував їй білі троянди й ведмедика з сердечком. Іграшку зберігає й досі. Після одруження у 2002 році пара переїхала до Нетішина. Тут у них народився син Андрій.
Майже десять років тому Наталія Карпенко влаштувалася на Хмельницьку атомну електростанцію. Вода була у сфері її відповідальності на різних посадах. Спочатку працювала оператором на станції знезалізнення у комунальному господарстві. Відтак впевнена у якості життєдайної речовини у місті енергетиків. «Вода з артезіанських свердловин першочергово надходить саме на станцію знезалізнення, де проходить процес очищення та знезараження, а вже згодом подається споживачам», – розкриває фахові тонкощі.
З 2021 року наша співрозмовниця перевелася у гідротехнічний цех на посаду машиніста берегових насосних станцій. Стежить за роботою насосів, які подають технічну воду в основну систему підживлення відповідальних споживачів. «Основним нашим споживачем є хімічний цех, який використовує технічну воду для охолодження контуру реактора», – пояснює Наталія.
Спорт став розрадою після загибелі чоловіка-Героя
Співрозмовниця є активною учасницею різних спортивних заходів, що й стало приводом для нашої зустрічі. Проте спорт у її житті з’явився вже у дорослому віці. У дитинстві, як і більшість дівчаток, пробувала себе у танцях, у студентські роки підтримувала фізичну форму за допомогою пробіжок. І лише у 2014 році, коли вже працювала на енергопідприємстві, подруга запросила на тренування до спортивного клубу «Пульсар». З того часу спорт став невід’ємною частиною її життя. «У «Пульсарі» я здобула навички самооборони, займалася скелелазінням, підводним плаванням, альпінізмом. Пощастило навчатися у чудових тренерів Михайла Ковальчука, Марини Чужмарової, Наталії Самурай, Олега Гриндія. Більшість з них зараз захищають нашу країну на передовій», – додає Наталія.
Саме спорт став для Наталії Карпенко великою емоційною підтримкою і розрадою після загибелі чоловіка Сергія у 2014 році – першого нетішинського Героя російсько-української війни.
Нагадаємо, 12 липня 2014 р. машина, в якій Сергій Карпенко на псевдо «Нельсон» їхав на завдання, підірвалася на фугасі біля с. Жовте Слов'яносербського району Луганської області. Двоє, в тому числі і нетішинець, загинули відразу, ще один захисник за кілька годин помер у шпиталі… З Сергієм Карпенком прощалися тричі – у Щасті на Луганщині, на Майдані у Києві та у Нетішині. Нині він – Почесний громадянин Нетішина, в його пам'ять проводять спортивні змагання, а на ЗОШ №2 (нині – гімназія «Гармонія»), де він навчався, встановлено меморіальну дошку. Сергій Карпенко посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Зрозуміло, що патріотичне виховання нетішинської молоді в умовах російсько-української війни – близька тема для вдови Героя Наталії Карпенко. Жінка на волонтерських засадах викладала тактичну та водолазну підготовки у дитячому військово-спортивному таборі «Форпост», який впродовж кількох років організовував СК «Пульсар». Спочатку табір дислокувався неподалік Голубих озер. Після реєстрації у Міністерстві молоді та спорту він набув статусу закладу оздоровлення та відпочинку та проводився у декілька змін на березі водойми-охолоджувача у басейні річки Гнилий Ріг. Дітям тут викладали тактичну, домедичну, початкову водолазну, гірсько-штурмову підготовки. Вчили долати смуги перешкод, виживати в екстремальних умовах, захищатися. Були й розваги: ігри, вікторини, катання на гідроциклах водоймою-охолоджувачем. Наталія Карпенко пригадує одного з курсантів «Форпосту» – тоді ще школяра Артема Белінського. З початком повномасштабного вторгнення юнак добровольцем пішов захищати Батьківщину. 23-річний Герой торік загинув на Донеччині...
Альпінізм, скелелазіння, біг, велоспорт – ритм життя Наталії Карпенко
Найбільше історій та спогадів у спортивному житті Наталі, напевне, пов’язано з альпінізмом. «Підкорити нові вершини прагнутиме той, хто хоч раз підіймався в гори», – переконана альпіністка. У 2017 році вона ступила на маківку грузинського Казбеку, що сягає 5054 м над рівнем моря. Це сходження залишило незабутні враження про «великі» гори. Виклик альпіністу там кидають каміння, сніг та лід, і лише подекуди ваблять око дрібнесенькі квіточки на сонячних галявинах. Це місця, де вдень можна згоріти на сонці, а вночі відчути подих мінусових температур.
Проте кожне сходження – це завжди виклик. Була спроба піднятися й на гору Монте Роза, що в італійських Альпах, але погода не сприяла, тому довелося обмежитися меншими, не такими відомими вершинами.
Серйозним походам завжди передувало тренування в українських Карпатах. Були зимові сходження на двотисячники Говерлу та Петрос, неодноразові походи по Чорногірському, Боржавському хребтах. З власного досвіду альпіністка застерігає, що гори не терплять легковажності. Через надмірну самовпевненість і в її житті міг трапитися трагічний випадок. Вертаючись із зимового походу Боржавським хребтом, їхня група звернула з маршруту та, не знаючи дороги, спробувала скоротити шлях. Шукачі пригод пішли через ліс і потрапили у дуже глибокі снігові замети, почалася заметіль, вони заблукали. «Завдяки досвіду, фізичній підготовці та професійному спорядженню ми таки повернулися додому, але відповідні висновки зробили», – ділиться Наталя.
Іншою яскравою пригодою був сплав Дністром на моторному катамарані. Мальовнича природа Подільського краю огортала подорожніх під час ночівель на березі у наметах. Подорож закінчилася у Кам’янці-Подільському, де скелелази отримали чергову порцію адреналіну, підкорюючи скелясті Товтри.
З 2019 року з легкої руки колишнього працівника Хмельницької АЕС, легкоатлета та сапсерфера Олега Шабаркіна, який зацікавив Наталю технікою бігу, розпочалася нова сторінка у її спортивному житті. Трейлові забіги в горах стали новим захопленням нашої співрозмовниці.
«Апетит приходить під час їжі», – жінка переконана, що й до спорту можна застосувати цю приказку. З часом вона спробувала себе у плаванні та велоспорті. У 2020 році взяла участь у змаганнях з тріатлону та велоперегонах, які організовувалися Рівненською АЕС у місті Вараші. Тоді вона познайомилася з нетішинською велокомандою «No brakes», яку тепер вважає своєю.
У скарбничці цьогорічних нагород – золото у відповідних вікових категоріях
Спортсменка Наталія Карпенко констатує, що за останні роки на Хмельницькій АЕС суттєво змінилося ставлення до спорту. Завдяки об’єднаним зусиллям адміністрації Хмельницької АЕС, профспілкової організації та молодіжного крила ППО ХАЕС нетішинські атомники проводять спортивні заходи, які за рівнем організації вважаються одними з кращих в енергокомпанії. А спортсмени Хмельницької АЕС лідирують серед колег-енергетиків. Завдяки колишньому інструктору навчально-тренувального центру Хмельницької АЕС, а нині пенсіонеру, Степану Пенчуку, на Хмельницькій АЕС було створено мультиспортивну команду. Об’єднані любов’ю до спорту, її члени досягли суттєвих результатів у спорті та стали на перші сходинки п’єдесталів пошани. Нині команду тренує Андрій Орловський.
Повномасштабне вторгнення росіян внесло корективи у спортивне життя Хмельницької АЕС. Проте нетішинські атомники використовують спортивні змагання, як благодійну платформу для збору коштів на потреби оборонців України. Таким чином цьогоріч вдалося зібрати понад 650 тисяч гривень.
Для Наталії Карпенко цей спортивний сезон видався особливо вдалим. Вона у своїй віковій категорії ставала переможницею більшості змагань, у яких брала участь. Це півмарафон «Half Marathon ENERGY», видовищні змагання з тріатлону «Blue Lakes Sprint Triathlon», стокілометровий веломарафон «Blue Lakes Race 2023» Хмельницької АЕС, стокілометрові велоперегони «100 ВЕЛОwatt», заплив на відкритій воді «Миля» Рівненської АЕС та інші. Особливим викликом для неї стали змагання з тріатлону, в яких чергування бігу, плавання та велоспорту подекуди вимагали надзусиль. У забігу з перешкодами «ATOM RACE 2023» дебютувала й команда гідротехнічного цеху «ГТЦешки», яка, хоч і не зайняла призових місць, проте показала згуртованість та волю до перемоги. «Нам особливо приємно було відчувати підтримку усього колективу гідротехнічного цеху», – наголошує Наталія Карпенко.
«Не варто вагатися, якщо прагнеш спробувати власні сили у змаганнях, організованих Хмельницькою АЕС. Ніщо не зрівняється з ейфорією, яку відчуваєш на фініші, обігнавши на долі секунд суперників. Любительський спорт – це перш за все емоції, відчуття дружби, спілкування з натхненними спортом людьми», – насамкінець розмови додає Наталія Карпенко.
Лариса Власюк