Вхід

Роки романтики і добрих справ

Хто може приборкати роки, які летять пишногривими мустангами? Для начальника відділу контролю металу ХАЕС Іллі Дмитровича Клєщевнікова здається, що багато подій із особистого життя відбулися саме вчора, або зовсім недавно. А літ ген-ген шість десятків промайнуло. І всі вони дорогі для ювіляра, бо приносили багато приємних моментів, про які хочеться часто згадувати. І це не тому, що Ілля Дмитрович є переконаним оптимістом. У нього є багато хороших рис характеру, завдяки яким заслужив незаперечний авторитет у колег, рідних та знайомих.

Моя зустріч із Іллєю Дмитровичем відбулась напередодні його ювілею. Начальнику не просто вдалося знайти вільний час для спілкування, бо справ, як завжди вистачає. Немає різниці – чи триває ремонтна кампанія, чи енергоблоки працюють на номінальній потужності, метал завжди потребує ретельного  нагляду.  І  не просто візуального.

…У школі Ілля Клєщев­ніков навчався добре. Йому давались легко майже всі предмети. Вчителі звикли, що коли Ілля на уроці піднімає руку, відповідь буде «на відмінно». Але хлопець більше захоплювався точними науками. Траплялось, що домашнє завдання з алгебри було надто складним, тому друзі вранці з нетерпінням чекали Клєщевнікова, аби вчасно списати. Після уроків його можна було побачити на заняттях авіамодельного гуртка.

У квартирі, де мешкала сім’я Клєщевнікових, часто витав аромат каніфолі. Після приготування домашнього завдання Ілля міг до пізньої ночі чаклувати над радіосхемами із паяльником у руках. Юний радіолюбитель на все життя запам’ятав власноруч виготовлений приймач, що працював у різних діапазонах. До захоплення сина схвально ставився батько Дмитро Карпович. Він був кадровим військовим і добре розумів, що від занять радіосправою є завжди користь. Одного разу Ілля подарував  йому  радіо  власної конструкції.

Сім’я Клєщевнікових спочатку мешкала у Іркут­ську. Декілька разів довелося   змінювати    місце   проживання, бо майора Клещевнікова  військове  командування  направляло   на службу у різні частини.

-Ілля, давай гайнемо порибалити на Байкал із ночівлею, - одного разу за­пропонував батько.

…Вечірні сутінки накривають озеро. У чистій воді віддзеркалюються зорі. Деінде чути плескіт риби, що похапцем з поверхні водойми заковтує всяку живність.

На березі вогняні язики багаття лижуть темінь. А ось батько на тринозі підвішує казан, наповнений частинкою рибальського трофею. Через якусь хвильку часу по окрузі розноситься аромат юшки.

Такі вилазки на природу не можна забути. Вони закарбовуються у пам’яті на все життя. Ілля любив не тільки риболовлю. Батько навчив тримати в руках мисливську рушницю і робити влучні постріли. А були ще поїздки у тайгу за ягодами, горіхами та грибами. Долати доводилось до трьохсот кілометрів, бо у тій місцевості, де мешкали Клєщев­нікови, було сконцентровано багато промислових об`єктів. Тому й вабили місця, де , як мовиться, ще не ступала нога людини. А краєвиди Східного Сибіру є неповторними. На сопках, що загаптовані різноманітною рослинністю, великою стіною височать могутні кедри. Чого варте лише озеро Байкал, яке є найбільшим у Азії  і має глибину понад півтора кілометра. У часи Радянського Союзу мало хто задумувався, що прісноводному сибірському диву буде загрожувати небезпека  тотального забруднення. По одній лише річці Ангара, на відстані сто кілометрів сконцентровано кілька десятків потужних підприємств хімічної та переробної промисловості.

Трудову біографію Ілля Дмитрович Клєщевніков розпочав на Ангарському електролізному хімкомбінаті. Згодом став студентом денного відділення Іркутського університету.

Під час виробничої практики Іллі Дмитровичу довелось побувати на Братській ГЕС. Там гігантоманія просто вражала. Але кругом відчувався дух непідробного ентузіазму, що дав можливість примусити стрімку річку виробляти електроенергію. Славний земляк тамтешніх енергетиків та хіміків поет Євген Євтушенко у відомій поемі «Брат­ская ГЭС» сказав: « Эй, медведи, прячетесь в лес робко, как воробышки! Едет Братская ГЭС с гитарой на веревочке! Пой, уральской марки сталь, песню силы, храбрости! Магистраль печали, стань магистралью радости». 

Поетичною філософією відомого поета, що народився на станції Зима Іркутської області, цікавився й Клєщевніков. Майже «запоєм» були прочитані інші цікаві його збірки.

Коли після закінчення університету Ілля Дмитрович очолив ремонтну групу лабораторії контролю якості Ангарського електролізного хімкомбінату, не мав і гадки, що стане свідком спорудження АЕС.

- Мій тесть був родом з України,- пригадує Ілля Дмитрович.- Він підказав, що  у  мальовничому  та благодатному  краї розпочалось будівництво електростанції. Чому б не спробувати там долю? Я прислухався до поради. А на ХАЕС була потреба у спеціалістах моєї кваліфікації. Отож у 1985 році став її працівником. Через рік до мене переїхала дружина.

Якби у період інтенсивного будівництва ХАЕС  до  Неті­шина потрапив Євген Євтушенко, він неодмінно  б  захопився і місцевими  ентузіастами та відмінними спеціалістами, серед яких знайшов і своїх земляків. «Пусть нас берегут  от старения, пусть нас избавляют от мук,  как  будто природы творения – творения собственных рук».

Перед пуском першого енергоблока виникало багато роботи з дистанційного контролю  металу.  Саме таку лабораторію очолив Клєщевніков. А згодом повноцінно почав діяти відділ контролю металу під керівництвом Юрія Михайловича Копилова.

- За два десятки років,- розповідає Ілля Дмитрович,- наш відділ суттєво змінився. До роботи залучено висококласних спеціалістів,  та й апаратуру маємо сучасну. Лише одне прикро, що сивина срібнить скроні у моїх колег Ю.М.Копилова, М.П.Мороко, які стояли біля витоків створення відділу контролю металу. Але добре, що вони мають вдячних учнів та послідовників. За надійність контролю можна бути спокійними.

Особистою гордістю для Клєщевнікова можуть бути не тільки професійні досягнення (останні чотири роки він на посаді начальника відділу контролю металу).  У    сімейному   житті також багато позитивного. Діти  стали  на  крило  і тішать внуками. Але Ілля Дмитрович рокам не здається, бо на світі ще так багато цікавого та незвіданого. Його «Мазда» завжди на ходу. Отож – в путь. «Я как поезд, что мечется столько  уж  лет  между городом Да и городом Нет. Мои нервы натянуты, как провода, между городом Нет и городом Да».

Олександр  Шустерук

липень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic