ЛАРИСА БЄЛАШ: «КОЖНА НОВА СПРАВА – ЦЕ МОЯ НОВА МОЖЛИВІСТЬ»

Лариса Бєлаш – заступник головного бухгалтера філії «ВП ХАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом», яка чверть століття присвятила улюбленій справі. Вона також давно займається волонтерством, бо вважає, що небайдужість кожного зможе побороти зло. Прямолінійна, відверта, рішуча – за цими рисами прихована щедра та справедлива душа жінки.

ВОЛИНЬ МОЯ, КРАСА МОЯ…

Лариса народилася в мальовничому селі Лісове, що на Волині. Назва села повністю відповідає навколишній красі: таємничі поліські ліси обступили обійстя селян. Батько Лариси, Олексій Миколайович, був лісником, тому змалечку прищепив доньці любов до природи. Троє сестер – Світлана, Ольга та Лариса – були надійною опорою мамі Ніні Василівні, вони загартовані працею, навчені відповідальності. Родина вела чимале господарство: вівці, свині, корова, коні, тому у селі кожен умів давати всьому лад. А ще дівчина з дитинства вміла рахувати гроші, бо заробляла їх кревною працею на збиранні чорниць, грибів, заготівлі жолудів, лікарських трав. «У селі було багато різної роботи, а ще робота у лісі, тому я не сприймаю ліс як осередок відпочинку», – посміхається Лариса.

Лісове входить до 30-км зони спостереження навколо РАЕС, тому не дивно, що окремі мешканці села пов’язали свою долю із містом-супутником Варашем. Із населеного пункту було видно обриси Рівненської АЕС – градирні, тому пів Лісового працювало на енергопідприємстві.

Дев’ять класів Лариса закінчила в рідному селі, а в середню школу їздила до сусідніх Цмінів, за 15 кілометрів, ближче до Вараша. «Пам’ятаю, заметіль, а ми близько шостої ранку чимчикуємо на дизель – така собі шкільна романтика. Часом ночували в шкільному гуртожитку. З нами завжди на роботу на РАЕС їздили односельці», – пригадує моя співрозмовниця.

Стежкою фінансів спочатку пішла старша сестра Світлана (нині працює в бухгалтерії на Рівненській АЕС), середня Ольга стала вчителькою української мови і літератури. Лариса, яка з дитинства марила математикою, – найулюбленішим шкільним предметом – розмірковувала про вчительську працю в царині точних наук. Однак, закінчивши середню школу зі срібною медаллю, дівчина подала документи до Рівненського державного гуманітарного університету на спеціальність «економіка підприємства, фінанси і кредит». На третьому курсі навчання студентка проходила практику на Рівненській АЕС у бухгалтерії, а після закінчення вишу з червоним дипломом у 1999 році повернулася туди як працівниця енергопідприємства. Так почалася її особиста історія в атомній енергетиці.

РАЕС – КОЛИСКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛКИ

Лариса Бєлаш прийшла на роботу в той час, коли стрімко розпочався перехід до автоматизованої системи праці: на зміну рахівницям, калькуляторам, паперовим стосам бухгалтерських документів заступали комп’ютери, інтернет, електронні звіти. «На РАЕС процес автоматизації був поставлений на високому рівні, там бухгалтерія комп’ютеризовувалася надзвичайно швидко. Від початку мого працевлаштування у 1999 році вже у 2000-му ми у своєму матеріальному відділі почали розробляти програму обліку товаро-матеріальних цінностей. Працювали й інші програми, але вони ще не були мережевими», – пригадує співрозмовниця.

Дівчина увійшла до складу організації молоді ППО РАЕС, згодом стала заступником голови молодіжної спілки. На той час присвячувала багато часу навчанню, організації візитів на інші атомні електростанції. Так і доля знайшлася: майбутній чоловік Олександр теж був працівником РАЕС та активістом організації молоді атомної електростанції. Молода пара одружилася у 2003 році. Обставини згодом склалися так, що подружжя переїхало до батьків-атомників Олександра в Нетішин, і сімейне гніздо почали облаштовувати в не менш мальовничому місті.

ДІМ – ТАМ, ДЕ СТІНИ ЗЦІЛЮЮТЬ І ОБІЙМАЮТЬ

У жовтні 2003 року Нетішин прийняв подружню пару. Молода сім’я міцніла та окрилялася, народилася старша донька Жанна. Згодом Бог подарував молодшу доню – Дарью. Лариса, переїхавши з Вараша, перебувала у відпустці по догляду за дитиною. «На початку багато кого не знала, почала знайомитися, в першу чергу, з мамами, разом гуляли з дітьми. В той час переважали домашні турботи: облаштовували власну оселю, яку взяли у безвідсоткову позику на енергопідприємстві, дитина звикала до садочка. Як зараз пам’ятаю клумбу біля «київського» будинку, зроблену власноруч: мені так хотілося привнести сюди силу і красу рослин, які оточували мене все життя. Я знаходжу натхнення у кожному кольорі весни, літа, осені», – ділиться спогадами жінка. І зараз вона плекає улюблені насадження поряд з будинком, особливо любить гортензії. Коли є час, вишиває картини, яких уже чимало в її колекції.

Свою рушійну силу та енергію Лариса спрямувала в організаційну роботу в садочку, а потім і у школі стала головою батьківського комітету. Коли закінчилася відпустка по догляду за старшою донькою, Лариса Бєлаш у травні 2007 року перевелася на ХАЕС бухгалтером у матеріальний відділ (нині – відділ обліку запасів). Із самого початку працювала разом із нинішньою головним бухгалтером Аллою Мельничук, яка тоді очолювала матеріальний відділ. «На ХАЕС були великі обсяги роботи, бо менш автоматизованими були процеси. Ми в колективі думали над тим, як покращити свою роботу, внести нові тенденції. Тому з Аллою Анатоліївною Мельничук разом із нашими програмістами почали розробляти програму обліку ТМЦ. Сьогодні вона успішно працює, і це значно полегшує роботу бухгалтерії та інших підрозділів ХАЕС».

Теплими словами Лариса згадує ще одну свою наставницю – Світлану Вихівську, яка на час приходу молодої спеціалістки на ХАЕС працювала заступником головного бухгалтера: «І Світлана Олексіївна, й Алла Анатоліївна в той час мене підтримали і допомогли, а коли відчуваєш підтримку і доброзичливу атмосферу, то можеш багато зробити корисних справ, маєш бажання розвиватися далі».

За роки своєї роботи на Хмельницькій АЕС Лариса Бєлаш пройшла всі кар’єрні щаблі: від бухгалтера 2 категорії, начальника матеріального відділу до заступника головного бухгалтера – на цій посаді вона працює уже понад рік. «У кожній справі є свої нюанси. У моїй потрібно постійно відстежувати зміни в законодавстві. Це колективна робота, адже співпрацюєш з цехами та підрозділами, а з людьми значно важче, ніж з цифрами», – розмірковує Лариса Олексіївна. Аби бути завжди в курсі останніх подій та новин, доводиться часто відкривати та вивчати спеціалізовану літературу, читати постанови, закони.

ЗНАЙТИ ПРАВДУ у СВОЄМУ СЕРЦІ

Її правда у тому, щоб допомагати і гуртувати. І це не могло не трансформуватися у волонтерство, яке Лариса розпочала колись із допомоги дітям. Це були поїздки у Плужненську та Ізяславську спеціалізовані школи, куди активісти з Хмельницької АЕС везли теплі речі, смаколики, книги, іграшки, предмети особистої гігієни та багато іншого. Після повномасштабного вторгнення жінка об’єднала небайдужих мешканців будинку, де вона вже 5 років очолює ОСББ. Спільно маленька громада збирала кошти, сировину і тару на  виготовлення тушкованок, збирала теплі речі на фронт. З початком створення у 2023 році громадської організації «Енергія наших сердець», яка об’єднала хмельницьких атомників у прагненні підтримати українських захисників, Лариса Бєлаш увійшла до робочої групи з питань взаємодії з волонтерськими організаціями. Через неї пройшло і проходить чимало листів-запитів від військових частин, особистих звернень оборонців з проханням матеріальної підтримки. Та найцінніше – людські долі та історії порятунку, і коли ти знаєш, що дотичний до збереження життя захисників, – це підтримує віру і правду у серці.

Лариса – природжений організатор, тому гуртує й рідну бухгалтерію. Посміхається, що вік у їхньому колективі – середній та продуктивний, отож, крім роботи, багато чого є цікавого. «Переконана, що коли люди не вміють гарно відпочивати, то вони не вміють і гарно працювати. Тому ми організовуємося і подорожуємо Україною – прекрасною і мальовничою. Адже потрібно перезавантажувати себе від праці та щоденних турбот і негараздів», – каже вона. Отож, за останні місяці дівчата-бухгалтери ХАЕС побували на Прикарпатті (у Яремчі та його околицях), відвідали й відомі місця рідної Хмельниччини (Бакоту, Кам’янець-Подільський, Хотин), Чернівці. Невдовзі збираються до Львова.

НЕ ЗРОБИШ – НЕ ДІЗНАЄШСЯ

Кілька років тому Лариса здобула ще одну вищу освіту – в Національному університеті водного господарства та природокористування опанувала з відзнакою спеціальність «економіка і управління персоналом». «Мені було цікаво вчитися, бо це зовсім інакше, ніж у юності. Як зараз пам’ятаю нашу першу пару – початок повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року. Того ранку ми підключалися онлайн і не знали, що робити. Викладач спокійно і впевнено почала читати лекцію, а ми сиділи і слухали…».

Її різностороння душа прагне спробувати себе в багатьох справах, вона готова вчитися нового. «Я все у житті намагаюся спробувати і відкрити для себе щось нове. Вважаю, що людина може засвоїти будь-яке ремесло, якщо у неї є до того бажання. Ну і терпіння працювати, щоб набути досвіду. Тому не дуже вірю в талант. Вірю в дисципліну, працелюбність та системність», – впевнена моя співрозмовниця. Вона активно займається спортом: велосипед, лижі та пілатес – у числі найулюбленіших занять. Як справжня українська господиня, любить готувати та пекти смаколики, особливо на благодійні заходи.

Лариса – справжня перфекціоністка. Звісно, таким не дуже просто жити у світі людей, які не надто відповідальні, пунктуальні, працьовиті. Вона багато вимагає від себе, а тому й від інших прагне взаємності та розуміння. Звісно, важко завжди триматися ідеалу, бо світ не досконалий, а людина оступається. Однак тепер її максималізм перетікає у життєвий досвід: «Мої помилки – це частина мого шляху, і вони роблять мене мудрішою. Кожна нова справа – це моя нова можливість». Лариса впевнена, що кожна українка заслуговує на щастя і любов, якими б складними не були обставини. Відтак вона з тих жінок, які сильні і здатні впоратися з будь-якими викликами, навіть з війною. Головне – віра в серці і щоденні маленькі добрі справи, які й роблять зі слабких жінок берегинь нації.

Тетяна Степанюк